Щоденник
Колишня свекруха не дає мені спокою.
Мій колишній чоловік давно вже живе своїм життям і виховує нову дитину, а його мати досі мені дихати не дає. Нібито турбується про внучку. Краще б піклувалася, щоб її синчако вчасно платив аліменти.
Прожили ми з Дмитром шість років разом. Це був пекельний час. Я втекла від нього, не боячись залишитися самітною з маленькою дитиною. Хоч родичі й умовляли мене, що дитині потрібен батько, я знала — більше не витримаю його гулянки та пиятики.
Людмила Петрівна ніколи мене не поважала. Та після розлучення раптом почала пильно слідкувати за мною, прикриваючись турботою про внучку. Мабуть, лякалася, що їй навіть води не подадуть у старості.
«Чого ти вигадуєш? Він же тебе не б’є, зарплату додому носить. Нормальний чоловік», — примовляла свекруха.
Тобто треба триматися за чоловіка, який просто не б’є? Ну звісно. Я не сперечалася — це безглуздо. На аліменти не подавала, щоб колишній потім не претендував на доньку. Він обіцяв сам допомагати, але, на жаль, слова так і залишились словами.
За півроку Дмитро знову одружився. Нова вагітність невістки свекруху, схоже, не тішила. Вона продовжувала стежити за мною та намагатися звести зі своїм сином. Заходила без попередження, контролювала моє життя. Мовляв, має право бачити внучку — зручний привід.
Але чому раніше вона так не цікавилася донькою? Мені відразу стало зрозуміло — вона просто вивчає обстановку.
Після розлучення я почала життя з чистого аркуша. Якщо раніше я не відходила від плити й мітли, не бачилася з подругами та не виходила за межі дитячого майданчика, то тепер знаходжу час і для себе. У вихідні ми зустрічаємося з моїми батьками, їздимо на дачу, ходимо в кіно та зоопарк.
«Годі волочити дитину скрізь. Хай вчиться господарювати», — докоряла мені свекруха.
«У вихідні ми відпочиваємо. Доньці цікаво, а ваші каструлі та швабри почекають».
Вона вважала, що я маю сидіти вдома й сумувати за колишнім. Ще й вчити восьмирічну дівчинку готувати й прибирати. Навіщо? Дитина має насолоджуватися дитинством — дорослі клопоти ще настигнуть. Вона збирає іграшки, складає речі, сервірує стіл — цього достатньо для її віку.
«Ти господиня абияка, і донька твоя такою ж буде», — коментувала вона.
Одного разу я забула викинути стару зубну щітку, а нову поставила у стакан. Свекруха одразу вирішила, що я запрошую до себе чоловіків та розважаюся при дитині. Навіть не спростовувала — я доросла жінка і роблю, що хочу.
«Ти не маєш права на особисте життя, бо ти мати. У голові має бути дитина, а не чоловіки», — кричала вона на весь під’їзд.
«А чому вашому синочку можна? Він уже нову дитинку зробив!»
«Ти ж його кинула, а хороші чоловіки на дорозі не валяються».
Я попросила її більше до нас не приходити і не нервувати мене. Якщо хоче погуляти з внучкою — зустрінемося в парку. А додому доступ закритий. Тепер вона обурюється і погрожує органами опіки. Та мені боятися нічого — я добра мати, хай що там свекруха не вигадує.
