**Кохання крізь ненависть**
Соломія Іванівна стояла біля вікна й спостерігала, як її сусідка Оксана Романівна розвішує білизну у дворі. Кожен рух тієї здавався їй навмисним, ніби Оксана спеціально мішкала, щоб довше постояти перед чужими вікнами.
— Знову ця хвальківка виставилася, — пробурмотіла Соломія, стискаючи край фіранки. — Неначе всі на неї дивляться.
Оксана тим часом розвішувала простирадла, наспівуючи під ніс. Вона була на три роки молодшою за Соломію, але виглядала на всі свої п’ятдесят шість. Завжди укладене волосся, випрасувані сукні, чищені туфлі. І ця її манера триматися — пряма спина, піднятий підборідок — дратувала Соломію до лютого скреготу зубами.
Жінки жили у сусідніх квартирах вже більше двадцяти років, і все це між ними тліла якась дивна ворожнеча. Почалося з дрібниці — Оксана одного разу помітила, що Соломія неправильно саджає настурції у палісаднику. Порадила, як краще. Соломія сприйняла це як нахабне втручання у свої справи.
— Я сама знаю, як квітки саджати! — відрізала вона тоді. — Не вчіть мене жити!
— Я просто хотіла допомогти, — зніяковіло відповіла Оксана. — У мене такі ж росли на дачі, дуже гарні виходили.
— Не треба мені вашої допомоги! — відрубала Соломія й демонстративно відвернулася.
З тих пір вони віталися через силу, а частіше просто робили вигляд, ніби не помічають одна одну. Соломія в кожному вчинку сусідки бачила прихований підступ чи бажання її принизити. Коли Оксана купувала нову сумку, Соломія думала, що та хизується. Коли пекла пироги, запах яких розносився під’їздом — ніби навмисне, мовляв, дивіться, яка господиня.
— Мамо, ну чому ти до неї чіпляєшся? — казала донька Соломії, Настя, коли завітала в гості. — Нормальна жінка, що ти в ній такого поганого знаходиш?
— Ти її не знаєш, — похмуро відповідала Соломія. — Вона лише з виду така порядн— Я теж тебе вважала холодною й гордою, — промовила Оксана, і в їхніх очах зникла остання тінь минулих образ.
