**ЩИРЕ ЩАСТЯ**
—Мамо, залишився останній шанс мати дитину — ЕКЗ. Ми з Данилом усе вирішили. Відмовити нас не вийде. Звикай до цієї думки, — Марія вимовила це одним подихом.
—ЕКЗ? Тобто в мене буде онук чи онука «зі шпріця»? — я не вірила власним вухам, почувши таке від рідної доньки.
—Назви це як хочеш. Завтра починаємо процедуру. Всі аналізи здані. Лікарі попередили — шлях буде довгий і непередбачуваний. Гарантій немає. Будь ласка, мамо, наберись терпіння, — Марія глибоко зітхнула.
Я не знайшла слів у відповідь. А треба було підтримати, обіцяти надію, допомогти або хоча б не заважати.
Розмова відбулася по телефону. Зрозуміло — Марії було важко говорити віч-на-віч, адже тема вкрай болюча.
Перший раз вона вийшла заміж за дитячого друга — Олега. Кохалися вони до нестями. Так здавалося Марії. Але прямо на весіллі, в ресторані, п’яний наречений опинився в обіймах свідка. Вона знайшла їх у «романтичній» атмосфері — брудній комірчині.
Олег, побачивши наречену, почав щось незв’язко бурмотіти на свою думку; свідок, схопивши речі, прикриваючи прозорою хусткою тіло, вискочила геть і більше її того дня ніхто не бачив.
Марія подала на розлучення. Ми з чоловіком умовляли доньку не різати сплеча:
—Марусю, не поспішай. Та й що такого? П’яному й не таке привидіться. Напевно, та свідка сама його затягнула в ту кляту комірку. Він же хлопець як з картинки — ось і позаздрила до забороненого. Даруй його, дитинко. У вас все попереду. Подумай, а то потім шкодуватимеш.
—Ні, мамо, не шкодуватиму. Олежко вжалив, то вжалив. Мені нестерпно боляче. Але я не хочу починати сім’ю зі зради, з брехні. Слава Богу, що сталося це на весіллі — менше страждань, — Марія стояла на своєму.
Олег благав, каявся, але все марно.
…Через пару місяців виявилося, що донька вагітна від Олега. Марія тихенько, без мого знання, позбулася дитини. Чесно кажучи, дізнайся я тоді — стала б благати її повернутися до нього.
…Час минав, і до Марії залицявся Данило. До речі, він — найкращий друг Олега. Данило давно кохав Марію, але не наважувався переступати через друга. А тут такий випадок. Вона не відразу дала згоду. Обпеклася, вірити нікому не хотіла. Три роки вагалася. Данило не відступав. Нарешті, Марія повірила у щирість його почуттів:
—Данилку, твоя пропозиція ще дійсна?
—Звісно, Марусю! Невже ти погоджуєшся стати моєю дружиною? — він поцілував руку коханій.
Марія кивнула.
На радощах Данило влаштував розкішне весілля. Були всі друзі, подруги, окрім Олега. Та «колишній» надіслав молодятам велетенський букет пахучих лілій. Марія відмовилася й віддала квіти незаміжній подрузі.
Тоді їй було двадцять вісім, Данилу — тридцять три. Пройшло два роки спільного життя, а діточок так і не було.
—Марусю, у вас з Данилом є план чи просто не виходить із нащадками? — обережно запитала я.
—Не виходить, мамо. Я вже переживаю. Данило мовчить. Думаю, звинувачує себе. Зачекаємо ще рік, а там… — донька опустила очі й відвернулася.
—Що «там»? З дитбудинку візьмете? — я не розуміла, що вона має на увазі.
—Час покаже. У нас обов’язково буде дитина. Будь-яким способом, — Марія загадково посміхнулася.
—Нехай Бог дасть! Ми з батьком чекаємо на онуків, як на манни небесної, — я ніжно гладила її по голові.
І ось пройшло ще два роки спроб…
Марія повідомила мене про ЕКЗ. Я була проти:
—Марусю, кажуть, що у цих дітей немає душі, вони частіше хворіють, що вони не з цього світу, не зможуть мати дітей… Коротше — біороботи.
—Мамо, цьому методу вже майже сорок років. Він лише набирає обертів у всьому світі. Зараз багато безплідних пар. «Шпріцеві» діти народжуються такими ж, як усі. Просто це дуже важко. Ти не уявляєш, яка боротьба всередині мене й Данила. Готуйся до онуків. Може бути двійня. До речі, перші жінки після ЕКЗ потім народжували природньо, — Марія намагалася переконати мене.
А я розуміла — процес уже запущено. Залишалося лише вірити, сподіватися, не падати духом.
…Шлях до дитини виявився витратним, виснажливим, виснажливим. Марія завагітніла лише з четвертої спроби. Вона впадала у депресію, істерики. Через гормони значно поповніла. Данило схуд, його вимотали перепади настрою дружини, її сльози, сміх без причини.
—Мамо, я боюся чхнути, покашляти, зробити різкий рух. Раптом усе втрачу? На п’яту спробу я не погоджуся. Втомилася. Відчай. Якби лише виносити його. А все через той аборт… Ну хіба могла я його не зробити? Тепер розплачуюсь, — Марія витирала сльози.
Данило змушений був двічі вивезти її на море. Пере…І коли, після восьми місяців тривог і надій, народилася наша маленька Софійка, ми усі зрозуміли, що кожна з проведених через біль хвилин того вартувала.
