Один крок до розлучення
Оксана стояла біля вікна, спостерігаючи, як Андрій розрулює своєю новенькою машиною по двору. Сусідка Ганна Іванівна вже третій раз визирала з під’їзду — мабуть, шум мотора заважав дивитися серіал. А Андрій продовжував кататися, наче хлопчисько, якому нарешті дали довгоочікувану іграшку.
— Тату, можна я теж покатаюся? — запитала чотирнадцятирічна Софійка, зазирнувши через мамине плече.
— Запитай в нього сама, — сухо відповіла Оксана, відходячи від віконця.
Софійка насупилася.
— Мам, ну що з тобою знову? Він же купив машину для родини!
— Для родини… — Оксана гірко посміхнулася. — Ти знаєш, скільки ця “краса” коштує? А на дачу грошей немає, на твій табір тепер доведеться збирати по копійці.
— Але ж машина нам потрібна! — Софійка сіла на диван, підібгавши під себе ноги. — Пам’ятаєш, як ми їздили до бабусі автобусами? Три пересадки, духота…
Оксана притулилася до стіни і закрила очі. Так, пам’ятала. Але пам’ятала й те, як вони з Андрієм півроку сперечалися про покупку. Вона пропонувала взяти щось простіше, вживане. А він стояв на своєму: «Або гідна машина, або ніякої». І ось результат — кредит на п’ять років, через який тепер доводиться рахувати кожну гривню.
Двері хлипнули, почулися радісні кроки.
— Мої дівчатка! — Андрій увірвався у кімнату, сяючи від задоволення. — Софійко, поїдемо? А, Оксанко?
— Я не Оксанка, — різко відповіла дружина.
Андрій зупинився, його посмішка згасла.
— Що знову не так?
— Все не так! — Оксана розвернулася до нього. — Ти купив машину, не порадившись зі мною! Взяв кредит, який ми тягнутимемо до пенсії!
— Ми ж обговорювали…
— Ми обговорювали покупку машини, а не цього заліза за півтора мільйона!
Софійка зігнулася і тихенько вийшла із кімнати. Вона вже звикла до батьківських свар, але кожного разу сподівалася, що цього разу все обійдеться.
— Залізо? — Андрій почервонів. — Це японський автомобіль, надійний, безпечний! Для моєї родини я обираю лише найкраще!
— А запитати родину — не доля? — Оксана сіла у крісло, відчуваючи, як накатує знайома втома. — Андрію, ми ж домовлялися про бюджет…
— Домовлялися, домовлялися! — Він пройшовся кімнатою, розмаху— Андрію… — вона обійняла його, — давай краще скажемо, що це наш спільний вибір, і будемо разом виплачувати цей кредит.
