У подруг мами молоди та гарні, а в мене немає. Моя більше схожа на бабусю, дуже прикро…”
— Оленко, а Олю! Там за тобою бабуся прийшла! — Олена визирнула в коридор і насупила брови — біля стіни стояла її мама.
— Мамо, ну навіщо ти приходиш за мною… Я сама можу дійти, між іншим. Не маленька, — казала Олена, сердито дивлячись на матір.
— Оленко, там же темно вже. Не можна дівчатам ходити одним уночі, небезпечно, — виправдовувалася мама.
— Мамо, яка ніч! Сьома година. І будинок майже поруч… Я доросла вже, мені тринадцять майже, — дівчина схопила сумку і вибігла з музичної школи.
…Олена народилася, коли батьки вже втратили будь-яку надію. Перший дзвіночок, що Марія чекає дитину, застав її зненацька, коли вони з чоловіком збиралися в гості до друзів…
— Василю… Щось мені погано… Нудота, якась слабкість. Може, з’їла щось несвіже… Я трохи полежу. Ти сам їдь, якщо що… — але він, звичайно, поїхав без неї.
Вона відлежалася два дні, лікувалася народними засобами — промиванням шлунка, голодуванням, трав’яним настоєм… Але легше не ставало, і на третій день чоловік, незважаючи на її слабкий спротив, викликав лікаря.
Фельдшер уважно слухав Марію, простукував спину, заглянув у горло. Міряв температуру і задавав дивні, як їй здавалося, питання. Які зовсім не стосувалися справи. І дивився якось підозріло, несерйозно. Вона навіть хотіла спалахувати і зробити йому зауваження про непрофесійність, але не було сил…
А вранці наступного дня, за порадою лікаря, вони з чоловіком пішли до гінеколога.
Чоловік Василь залишився в коридорі і нервозно міряв його кроками, проходячи вздовж стін… Коли Марія вийшла, він злякався її вигляду. Настільки незвичайним було обличчя дружини. Спочатку вона безглуздо посміхалася тремтячими губами, а потім чомусь заплакала, простягаючи йому якусь папірку. Він зі страхом узяв листок у руки, очікуючи прочитати там щось страшне…
— Василю… Васильку… У нас буде маленький, — сказала Марія і ринула у сльози, закривши обличчя руками. Він обійняв її й мовчав, оглушений цією новиною, не вірячи своїм вухам і боячись злякати цей чарівний мить…
Їм було по сорок два. Народила Марія практично в сорок три і в усій лікарні виявилася самою старшою. А медсестри між собою називали її — старородяща з восьмої палати…
Отже, у призначений термін Марія народила дівчинку. На подив лікарів і самої Марії, пологи пройшли легко, без ускладнень. Легше, ніж у багатьох молодих мам. Дитина народилася велика, здорова й голосиста.
Коли Оленка була ще маленькою, вона не бачила різниці між своєю мамою та мамою сусідської дівчинки Насті. Мама як мама. А коли підросла, а вона була розумною дівчинкою, уперше жорстоку правду почула в дитсадку.
— Мамо, мамо, а в Оленки мама стара і скоро помре. Бо старі вмирають. Правда, мамо? — говорив хлопчик Денис із її групи.
У відповідь Олена, довго не думаючи, вдарила його по голові неваляшкою. Добре, що неваляшка була пластиковою. Обійшлося великою шишкою, але зате мама Дениса верещала на весь садок.
— Понароджували у старому віці дітей! Їй не пенсію вже треба, а вона собі дочку, бачте, завела! А виховувати належно не вміють! Я скаржитимусь! Нехай органи опіки розбираються! — трусилася від обурення мама Дениса, витираючи ніс ревучому синові.
Вдома Оленку чекала серйозна розмова з батьками, але з тих пір вона потихеньку лупила і Дениса, і будь-кого, хто дозволяв собі подібні висловлювання. А ще вона задумалася, що в їхніх словах є частка правди, і сама не помітила, як почала соромитися своїх батьків…
Потім Олена підросла і пішла до школи. Батьківські збори були для неї випробуванням. Вона зі страхом уявляла, як на зборах вчителька з якогось приводу звернеться до її батьків. Вона так і бачила ту, що стоїть і червоніє від сорому маму чи збентеженого сивого тата… Тому наявність немолодих батьків послужило їй і на користь. Вона не давала жодного приводу для зауважень і вчилася чудово.
Звичайно, її мама й тато були хорошими, чудовими і взагалі найкращими! Вона любила їх усім серцем. Але як же їй хотілося, щоб її мама виглядала, як мама Софійки, наприклад, яка більше схожа на її старшу сестру, ніж на матір. А тато — як тато Івасика, у неймовірних шкіряних штанах, який приїжджає до школи на крутій машині.
Але ні… У неї були немолоді батьки, до того ж зовсім не модні. Мама не була любителькою виряджатися. Найкраща покупка для неї — книга, а не туфлі на підборах. А тато любив свою стареньку «Таврію» і всі вихідні проводив у гаражі, без кінця доводячи її, як він казав, до досконалості… Ще він був філософ, любив читати історичні романи, розбирався в політиці і сам квасив найсмачнішу капусту!
Олена виросла, закінчиОлена зрозуміла, що справжнє щастя — це не вік чи зовнішність, а безмежна любов батьків, яку вона навчилася цінувати.
