Твоя мама їде на цілий місяць? Тоді я — до своєї, — дружина стояла вже з валізою.
У Софії був план. Простий, як дитяче бажання: відпустка з чоловіком біля моря. Тарас обіцяв — цього року точно їдемо. Квитки куплені, готель заброньований, валізи майже зібрані…
— Сонь, вибач, — Тарас дивився у телефон, не піднімаючи очей. — На роботі аврал. Все скасовується.
Серце певнуло. Але не від несподіванки — від звичного розчарування. За роки спільного життя Софія вже звикла: плани чоловіка важливіші за її плани.
— Нічого, — проковтнула образу. — Тоді хоч удома відпочину. Книжки почитаю, на балконі посиджу.
Вперше за багато років — тиша в домі! Кава без поспіху, улюблений детектив, захід сонця з балкона. Здавалося, доля дарує їй подарунок.
Але доля, мабуть, любила чорний гумор.
— Мама дзвонила, — Тарас був задоволений. — Вона санаторій скасувала. Навіщо витрачатися, якщо ти вдома й вільна? Та й зі мною побачиться заодно.
Ганна Іванівна. Жінка з залізною волею і переконанням, що весь світ зобов’язаний їй служити.
— Місяць? — голос Софії здригнувся.
— Ну так! Чудово ж, правда? — Тарас посміхався, як дитина, що отримала морозиво.
А Софія раптом побачила свою відпустку: дні на кухні, нескінченні «принеси-подай», командирський голос свекрухи й відсутність права на власну думку у власному домі.
— Звичайно, чудово, — кивнула вона.
Через три дні Ганна Іванівна в’їхала до їхньої квартири, як танк до окупованого міста.
— Соню, чому у вас цукор не в тій банці? — перші слова після «здоровенькі».
— Мамо, заходь, сідай, — Тарас метушився навколо.
А Софія зрозуміла: її відпустка перетвориться на місячну вахту офіціантки.
— Борщ варитимеш? — Ганна Іванівна влаштувалася в кріслі, як на троні. — Тільки не занадто кислий. І м’ясо добре провар.
Софія мовчки пішла на кухню.
### Нові правила
Ганна Іванівна облаштувалася в домі, як полководець на захопленій території. До вечора першого дня стало ясно: відпочинок Софії скасовується остаточно.
— Соню, а де у вас нормальні каструлі? — свекруха рилася в шафах. — Ці якісь маленькі. І взагалі, чому спеції не по алфавіту стоять?
Софія мовчки переставляла банки. У власній кухні вона раптом стала гостя.
— Мам, не напружуйся, — Тарас читав новини. — Соня все зробить.
Так, звісно. Соня все зробить. Як завжди.
До кінця тижня розпорядок дня Софії виглядав так: підйом о сьомій, сніданок для свекрухи за особливим меню (не жирне, не солоне, не гостре), прибирання, приготування обіду, полуденок, вечеря, миття посуду. І так по колу.
— Ти якась млява стала, — помітив Тарас. — Може, вітаміни попити?
Вітаміни? Їй потрібен був не вітамін С, а вітамін «Власне життя».
### Балкон — останній оплот
Єдиним рятунком став балкон. Тут Софія могла просто дихати. Дивитися на небо. Думати.
— Соню! — голос свекрухи розтяв тишу. — Де ти? Мені чай потрібен!
— Іду! — автоматично відгукнулася Софія.
Але ноги не рухалися. В голові крутилася одна думка: «А що, якщо не йти?»
Думка була така зухвала, що аж дух захопило.
— Соню! Ти що, не чуєш?
— Чую, — тихо сказала Софія порожньому балкону. — Дуже добре чую.
І все-таки пішла заварювати чай.
### Точка кипіння
— Софіє, — Ганна Іванівна сиділа у вітальні, як суддя на трибуналі. — Ти якась нелюдима. Весь час на балкон тікаєш. Не вмієш із ріднею поводитися.
Ріднею? Софія захлинулася повітрям.
— Я думала, приїду відпочити, — продовжувала свекруха, — а тут як на кухні залишилася. Готуй, прибирай, обслуговуй.
Софія завмерла з ганчіркою в руках. Весь світ перевернувся з ніг на голову. Вона — на кухні? Вона готує й прибирає? А хто ж тоді Софія?
— Вибачте, — голос її звучав дивно спокійно. — Але готую й прибираю тут я. Кожен день. Вже два тижні поспіль.
— Соня! — обурився Тарас. — Що ти кажеш? Мама ж гість!
Гість. Який командує в чужому домі два тижні. Який перетворив господиню на прислугу.
— Так, — кивнула Софія. — Ви праві. Мама — гість. А я хто?
### Прозріння у вечірній розмові
Ввечері, коли Ганна Іванівна влаштувалася перед телевізором, Софія підійшла до чоловіка:
— Тарасе, нам треба поговорити.
— Почекай, новини подивимося…
— Зараз, — твердо повторила вона.
Тарас здивовано подивився на дружину. У її голосі з’явилися нотки, які він давно не чув.
— Слухай, якщо твоя мама відпочиває у нас, — Софія говорила тихо, але кожне слово було чітке, як удар молотка, — то я поїду відпочивати до своєї.
— Ти що, з глузду з’їхала? — Тарас наІ коли наступного року Тарас запропонував поїхати на море удвох, Софія лише посміхнулася, узявши його за руку — тепер він навчився цінувати не лише її борщ, але й право на власний відпочинок.
