Чоловік привів іншу
Оксана уважно оглядала свій наряд… Біле плаття, куплене за копійки на розпродажі, здавалося занадто простим. Мереживо, яке вона так старанно обирала, але все одно не роздивилася, тепер виглядало дешево.
“Та й бог із ним”, — подумала вона. — “Головне, щоб Андрію сподобалось”. Вона зітхнула. У цій сукні вона вийде заміж. Андрій… Він був її мрією, коханням з першого погляду. Хоча, якщо чесно, князя на білому коні він явно не уособлював. Швидше схожий на запорожця – із густою чубатою чубом, широкими плечима і жартівливим поглядом блакитних очей.
Оксана знала: вона вірила, що кохання до неї прийде саме так. Раптово. Із першого погляду. Як у казках. На менше вона не згодна.
Задзвенів телефон, повертаючи Оксану до реальності. Звичайно, це мама — знову умовлятиме скасувати весілля.
“Оксанко, золотце моє, послухай мене, послухай тих, хто пожив довше за тебе!” — мама, звичайно, плакала, мабуть, уже тиждень. — “Яке весілля через місяць після знайомства? Ви ж зовсім не знаєте одне одного!”
Скільки можна одне й те саме повторювати?
“Для справжнього кохання й більше не треба”, — промовила Оксана, задумавшись. — “Я тобі тисячу разів пояснювала. Це любов із першого погляду! Як у кіно!”
“У кіно, Оксанко, казки показують!” — парирувала мама. — “А в казках пишуть, що після весілля ‘жили вони довго й щасливо’. І завіса! Більше нічого не розповідають. А в житті після ‘довго й щасливо’ починаються будні, де буде робота, рахунки, діти… Ти хоч знаєш, де він працює? Чим займається? Які в нього плани?”
Оксана не знала, що відповісти. Вони з Андрієм якось не говорили про це. Усі їхні розмови зводилися до запальних визнань у коханні.
“Працює… ну, щось про логістику казав”, — ухильно відповіла вона, намагаючись уникати деталей, а то мама й справді перевірить.
Де працює, де працює… Добре, хоч не запитала про захоплення. Бо про них вона знала ще менше. Здебільшого це були посиденьки з друзями за пляшкою квасу та комп’ютерні ігри до пізньої ночі. Та чи це важливо, коли серце повне любові?
Трубку перехопив тато.
“Оксано, що в тебе може вийти з людиною, яку ти не знаєш? Ти не можеш сказати, де він працює!”
“А в бабусі з дедом же вийшло, а вони знайомилися навіть менше, ніж ми. Як стрілися — одразу до ЗАГСу побігли.”
“Раз на раз не припадає. Що в когось вийшло — це один на мільйон”, — додав бабінько. — “Звичайне везіння.”
“І мені пощастить!”
“Оксано!”
“Вибач, мені час. Андрій приїхав”, — швидко промовила вона і, не чекаючи нових умовлянь, поклала слухавку.
Андрій приїхав із магазину в тому, що встиг купити: темно-синій костюм, трохи зім’ятий і явно не за розміром. Піджак топорщився на плечах, а штани збиралися в складки на чоботях. У руках він тримав букет ромашок, перев’язаний простою стрічкою. Ромахи були з поля, мабуть, зірвані по дорозі. Але Оксані вони здалися найкращими квітами на світі.
“Готова?” — запитав він.
Оксана кивнула, відчуваючи, як руки тремтять від хвилювання. Вона зробила глибокий вдих і вийшла з квартири, залишивши позаду сумніви, умовляння рідних і здоровий глузд. Вона йшла назустріч долі, як їй здавалося.
У ЗАГсі все пройшло швидко й буденно. Чиновниця з втомленим обличчям монотонно пробурчала завчену промову про створення родини, любов і вірність. Андрій незграбно надягнув Оксані обручку, і вони посміхалися під спалахи фотоапаратів нечисленних родичів Андрія. Від Оксани рідних не було. Вона знала: батьки образилися на її впертість і в знак протесту не приїхали.
Після ЗАГсу вони поїхали додому до Андрія, у квартиру, яка тепер була і її домівкою. На столі, застеленому квітчастою скатертиною, стояли бутерброди з ковбасою, салат олів’є та нарізані кружальцями помідори й огірки. Родичі Андрія — тітка Галина, яка все це готувала (і явно не раділа), дядько Петро із вічним похміллям та двоюрідна сестра Мар’яна зі заздрісним поглядом — привітали молодих і, трохи посидівши, пішли. У них були такі похмурі обличчя, ніби вони прийшли не на весілля, а на поминки. Оксані було ніяково, але вона намагалася не звертати уваги.
Коли останній гість пішов, Андрій із полегшенням зітхнув.
“Ну от і все”, — сказав він. — “Тепер ми чоловік і дружина! Назавжди!”
Він закрутив її по кімнаті, і Оксана засміялася від щастя.
А ввечері того ж дня, усього через три години, почався справжній цирк, як точно сказала б мати Оксани. Андрій, провівши рідних і занудьгувавши, раптом заявив, що хоче відзначити весілля з друзями. І, не довго думаючи, зібрався і поїхав гуляти, залиОксана глянула на зачинені двері, зрозуміла, що навіть тепер, коли він не вартий її сліз, їй шкода покидати його, але зробила глибокий вдих, витерла очі й пішла геть, знаючи, що цього разу вже не повернеться.
