Кажуть, весілля розкривають найкраще в людях, але інколи виявляють і найгірше.
Відколи Катерина Пилипчук заручилася з Андрієм Шевченком, вона відчувала, що найбільше випробування чекає не у плануванні, списку гостей чи бюджеті – а в її матері. Оксана завжди привертала увагу скрізь, куди б не прийшла. Ефектна, самовпевнена та звикла до власної волі, вона не сприймала весілля доньки як свято кохання – а як новий шанс сяяти в променях уваги.
Спочатку Катерина ігнорувала матеріні звістки — компліменти про те, як їй личить білий, ностальгічні згадки про власне весільне вбрання чи фрази на кшталт: “На тітчиному весіллі всі мене вважали нареченою”. Але коли донька виявила, що Оксана таємно замовила візажистку та перукарку на ранок церемонії, серце її стиснулось від поганого передчуття.
А потім побачила сукню.
Катерина обрала просту, але витончену білу сукню, що відображала її лагідний характер. Одного дня, зайшовши до матері без попередження, вона помітила на кухонному столі чек: білосніжне вечірнє вбрання з перловим оздобленням та розкішним шлейфом. Месендж був очевидний – Оксана готувалась з’явитися на весіллі в білому.
Катерина звернулась до неї, сподіваючись на пояснення – чи хоча б заперечення. Та Оксана лиш посміхнулася: “Кохана, від мене чекають блиску. Я не винувата, якщо затьмарю наречену”.
Приголомшена, зранена та рішуча, Катерина зрозуміла – треба повернути контроль. Не лише над весіллям, але й власною історією.
З підтримкою дружок вона задумала сміливий план.
Коли настав важливий день, гості зайшли до зали й побачили несподіване видовище – усі дружки, від головної до дітлашів, що несли квіти, були в сяючих білих сукнях. Вбрання з розкішними фалдами виглядали настільки витончено, що нагадували показ високої моди.
Тоді з’явилась Оксана.
Вона завмерла.
Її індивідуальне вбрання, яке мов би мало вразити усіх, тепер було однією з багатьох білих суконь. Захоплених зітхань, на які вона сподівалась, не було. Голови не повертались. Пошепту не почулось. Вона просто… злившись з натовпом.
І тут заграла музика.
Усі погляди звернулися до кінця зали.
Там стояла Катерина. Не в білому, а в сукні глибокого червоного кольору з мерехтливими золотими оздобами. Багата тканина випромінювала промені світла при кожному кроці, ніби полум’я серед снігів. Вона сяяла, велична… незабутня.
По залі лунали зітхання. У руках гостей піднімались телефони. Навіть Андрій завмер у захопленні.
Серед моря “наречених” Оксана усвідомила: донька виграла цю гру з грацією та винахідливістю.
Церемонія продовжилась. Обмінявшись обітницями, Катерина та Андрій довели – любов сильніша за будь-які сукні. Але під час весілля Оксана сиділа потайки в кутку
Коли останні акорди музики затихли й гости почали роз’їжджатись, Олена й Аліна стояли обійнявшись коло порожньої танцмайданчику, нарешті змогли побачити одну одну по-справжньому і знайти справжнє порозуміння.
