– Не смій так казати про мою матір! – Олег ударив кулаком по столу – аж склянки підстрибнули. – Вона все життя для нас дбає!
– Дбає? – Оксана відвернулася від варильної панелі, розмахує черпаком. – Твоя матуся знову ключі взяла й прийшла без попередження! Я в халаті, волосся нечесане! А вона мені лекцію про лад у домі читає!
– Та що з тобою коїться? Раніше ж Олену Василівну любила…
– Раніше я була наївною дурнею! – голос Оксани тремтів від гніву. – Думала, от яка чудова свекруха мені випала. А виявилось, вона просто слідкує за кожним моїм кроком!
Олена Василівна зупинилася на порозі кухні, чуючи це. У руці торбина з пампушками – спекла зранку, щоб дітей пригостити. Серце стиснулося від болю. Невже й справді заважає? Невже Оксана її так ненавидить?
– Мамо? – Олег обернувся. – Ти давно стоїш?
– Я… – Олена Василівна зніяковіло глянула на невістку, потім на сина. – Пампушки принесла.
Поставила торбину на стіл і вийшла, переконавши себе, що просто прийшла невчасно й треба дати дітям простір, щоб не зайвий раз турбувати.
