— Оля, уявляєш, що я придумав! — Стьопа влетів у кухню з очами, що горіли, як у запального. — Стартап. Надзвичайна ідея! Платформа для доставки всього — від шкарпеток до шаурми!
— Це вже є, — ліниво відповіла Оля, помішуючи вівсянку.
— Але в нас буде інше! — він підняв руку до гори. — Розумна доставка зі штучним інтелектом! Алгоритм передбачатиме, що тобі потрібно, і привезе ще до замовлення!
— Тобто відгадуватиме бажання?
— Саме так! Це революція.
— І де ти це робитимеш?
— Ну… поки що вдома. Початковий етап. Коворкінг на кухні, кажуть же.
— Стьопа. У мене теж «коворкінг». Він називається робота. І в мене дедлайн.
— Кохання, ми один одному не завадимо. Я вже покликав хлопців — вони у темі. Буде класно!
«Хлопців» виявилося четверо.
Наступного ранку о дев’ятій Оля вийшла на кухню й завмерла.
За столом сиділи троє хлопців і дівчина у худі з написом «Я фрілансер, а ти хто?». Запах кави стояв, як у найкращій львівській кав’ярні, ноутбуки займали увесь стіл, а на холодильнику висіла діаграма «Ріст гіпотез від мінусу до мрії».
— Добрий ранок! — сказав один із бородатих.
— Я тут живу, — відповіла Оля.
— Супер! Ми теж. Ну, майже, — підморгнув Стьопа. — Знайомся, це Валерко, Тарас, Марічка й Денис. Вони — основа нашої команди!
— Надовго?
— Поки не злетимо.
— А якщо не злетите?
— Немає «якщо». Тільки «коли».
Оля наливала собі каву, але виявилося, що хтось засипав у кавомашину матчу. У чайнику плавала чиясь бомбочка для ванни — на запах, мандарин і тривога. Молока не було. Зате стояла банка кокосового.
Вона повернулася до спальні й зачинила двері.
— Робочий день починається… — пробурчала вона. — У пеклі.
Через день Оля відкрила ноутбук і наділа навушники. За хвилину — стук у двері.
— Олю, ти не бачила зарядку від Мака?
— Ні.
— А можна трохи тихіше друкувати? У нас брейншторм.
— Це клавіатура. Вона призначена для друку.
— Просто ми зараз думаємо, як монетизувати гіпотезу про доставку сирників до сніданку.
— До сніданку? А зараз що?
— Підготовчий етап!
Через тиждень Оля відчула, що її дім тепер коворкінг, а вона — небажаний гість.
Марічка сушила свою білизну в залі. Валерко самовільно змінював налаштування роутера. Денис проводив зустрічі з клієнтами прямо на кухні. А Стьопа був у захваті:
— Ми на межі прориву! Нам треба лише кілька кейсів і трохи реклами!
— І особистого простору. Трохи. Зовсім крихту, — сказала Оля, наливаючи каву зі своєї чашки, в яку тепер хтось сипав чиа.
— Ти просто не звикла до творчої енергії!
— Я звикла до тиші. І до того, щоб мій дім був моїм. А не… офісом з м’ятним освіжувачем і однією зарядкою на всіх.
Коли в п’ятницю Марічка зайшла у душ із телефоном і вела зустріч на тлі плитки, Оля вирішила: час діяти.
Спочатку — ніби випадково.
Вона «випадково» вимкнула Wi-Fi. Через п’ять хвилин до неї постукав Валерко:
— У тебе інтернет працює?
— Ні, схоже, у провайдера збій.
— Саме зараз? У нас же презентація!
— Буває. Можливо, всесвіт проти.
Наступного дня Оля змінила пароль Wi-Fi. Назва мережі тепер була «Тиша_і_спокій». Стьопа в паніці бігав із ноутбуком:
— Хто змінив? Це саботаж!
— А може, знак?
— Олю, у нас була зустріч із інвестором! Він не зміг зайти в Zoom!
— Може, тому що ви у вітальні, а не в офісі?
— Це дім мрії, а не офіс!
— Тоді чому я у ньому як орендар?
У понеділок сталося велике — у Стьопи зірвався контракт. Інвестор «не відчув професійного підходу», особливо коли з ванної на задньому плані вийшла Марічка в рушнику й закричала: «Хто вкрав мій шампунь?!»
Стьопа зайшов у спальню мовчки. Сів на ліжко. Зняв капці.
— Ми облажались.
— О, ти помітив? — Оля закрила ноутбук. — Я вже думала, ти в цьому чаті назавжди.
— Я хотів побудувати бізнес…
— А побудував гуртожиток. З атмосферою дитячого табору і дієтою з батончиків.
— Це був поганий план?
— Це все ще твій дім. Але я в ньому розчинилася.
— Чому ти не сказала раніше?
— А ти б почув?
Він мовчав.
— Я подумав, — тихо сказав він, — можливо, ми знімемо офіс?
— Ти подумав?
— Так. І почнемо по-дорослому. З командою, але без «шумних брейнштормів» на моєму тостері.
— А чайник?
— Куплю новий. Особистий. З охороною.
— А кавомашину?
— З паролем.
— А роутер?
— Слово честі.
Через тиждень вітальня знову стала вітальнею. Марічка переїхала у коворкінг. Валерко знайшов роботу у «нормальній компанії». Денис поїхав до Одеси. Тарас зник.
Стьопа зняв кабінет у бізнес-центрі «Бджола» й гордо надіслав ОліПроте одного вечора, коли вони сиділи за вечерею, Стьопа раптом посміхнувся і прошепотів: “Знаєш, я тут нову ідею придумав…” — але, зустрівши її погляд, одразу додав: “Домовимось обговорити завтра, а зараз просто їмо”.