Спершу кава, потім ти

— Оля, уявляєш, що я придумав! — Стьопа влетів у кухню з очами, що горіли, як у запального. — Стартап. Надзвичайна ідея! Платформа для доставки всього — від шкарпеток до шаурми!

— Це вже є, — ліниво відповіла Оля, помішуючи вівсянку.

— Але в нас буде інше! — він підняв руку до гори. — Розумна доставка зі штучним інтелектом! Алгоритм передбачатиме, що тобі потрібно, і привезе ще до замовлення!

— Тобто відгадуватиме бажання?

— Саме так! Це революція.

— І де ти це робитимеш?

— Ну… поки що вдома. Початковий етап. Коворкінг на кухні, кажуть же.

— Стьопа. У мене теж «коворкінг». Він називається робота. І в мене дедлайн.

— Кохання, ми один одному не завадимо. Я вже покликав хлопців — вони у темі. Буде класно!

«Хлопців» виявилося четверо.

Наступного ранку о дев’ятій Оля вийшла на кухню й завмерла.

За столом сиділи троє хлопців і дівчина у худі з написом «Я фрілансер, а ти хто?». Запах кави стояв, як у найкращій львівській кав’ярні, ноутбуки займали увесь стіл, а на холодильнику висіла діаграма «Ріст гіпотез від мінусу до мрії».

— Добрий ранок! — сказав один із бородатих.

— Я тут живу, — відповіла Оля.

— Супер! Ми теж. Ну, майже, — підморгнув Стьопа. — Знайомся, це Валерко, Тарас, Марічка й Денис. Вони — основа нашої команди!

— Надовго?

— Поки не злетимо.

— А якщо не злетите?

— Немає «якщо». Тільки «коли».

Оля наливала собі каву, але виявилося, що хтось засипав у кавомашину матчу. У чайнику плавала чиясь бомбочка для ванни — на запах, мандарин і тривога. Молока не було. Зате стояла банка кокосового.

Вона повернулася до спальні й зачинила двері.

— Робочий день починається… — пробурчала вона. — У пеклі.

Через день Оля відкрила ноутбук і наділа навушники. За хвилину — стук у двері.

— Олю, ти не бачила зарядку від Мака?

— Ні.

— А можна трохи тихіше друкувати? У нас брейншторм.

— Це клавіатура. Вона призначена для друку.

— Просто ми зараз думаємо, як монетизувати гіпотезу про доставку сирників до сніданку.

— До сніданку? А зараз що?

— Підготовчий етап!

Через тиждень Оля відчула, що її дім тепер коворкінг, а вона — небажаний гість.

Марічка сушила свою білизну в залі. Валерко самовільно змінював налаштування роутера. Денис проводив зустрічі з клієнтами прямо на кухні. А Стьопа був у захваті:

— Ми на межі прориву! Нам треба лише кілька кейсів і трохи реклами!

— І особистого простору. Трохи. Зовсім крихту, — сказала Оля, наливаючи каву зі своєї чашки, в яку тепер хтось сипав чиа.

— Ти просто не звикла до творчої енергії!

— Я звикла до тиші. І до того, щоб мій дім був моїм. А не… офісом з м’ятним освіжувачем і однією зарядкою на всіх.

Коли в п’ятницю Марічка зайшла у душ із телефоном і вела зустріч на тлі плитки, Оля вирішила: час діяти.

Спочатку — ніби випадково.

Вона «випадково» вимкнула Wi-Fi. Через п’ять хвилин до неї постукав Валерко:

— У тебе інтернет працює?

— Ні, схоже, у провайдера збій.

— Саме зараз? У нас же презентація!

— Буває. Можливо, всесвіт проти.

Наступного дня Оля змінила пароль Wi-Fi. Назва мережі тепер була «Тиша_і_спокій». Стьопа в паніці бігав із ноутбуком:

— Хто змінив? Це саботаж!

— А може, знак?

— Олю, у нас була зустріч із інвестором! Він не зміг зайти в Zoom!

— Може, тому що ви у вітальні, а не в офісі?

— Це дім мрії, а не офіс!

— Тоді чому я у ньому як орендар?

У понеділок сталося велике — у Стьопи зірвався контракт. Інвестор «не відчув професійного підходу», особливо коли з ванної на задньому плані вийшла Марічка в рушнику й закричала: «Хто вкрав мій шампунь?!»

Стьопа зайшов у спальню мовчки. Сів на ліжко. Зняв капці.

— Ми облажались.

— О, ти помітив? — Оля закрила ноутбук. — Я вже думала, ти в цьому чаті назавжди.

— Я хотів побудувати бізнес…

— А побудував гуртожиток. З атмосферою дитячого табору і дієтою з батончиків.

— Це був поганий план?

— Це все ще твій дім. Але я в ньому розчинилася.

— Чому ти не сказала раніше?

— А ти б почув?

Він мовчав.

— Я подумав, — тихо сказав він, — можливо, ми знімемо офіс?

— Ти подумав?

— Так. І почнемо по-дорослому. З командою, але без «шумних брейнштормів» на моєму тостері.

— А чайник?

— Куплю новий. Особистий. З охороною.

— А кавомашину?

— З паролем.

— А роутер?

— Слово честі.

Через тиждень вітальня знову стала вітальнею. Марічка переїхала у коворкінг. Валерко знайшов роботу у «нормальній компанії». Денис поїхав до Одеси. Тарас зник.

Стьопа зняв кабінет у бізнес-центрі «Бджола» й гордо надіслав ОліПроте одного вечора, коли вони сиділи за вечерею, Стьопа раптом посміхнувся і прошепотів: “Знаєш, я тут нову ідею придумав…” — але, зустрівши її погляд, одразу додав: “Домовимось обговорити завтра, а зараз просто їмо”.

Оцініть статтю
ZigZag
Спершу кава, потім ти