Ключ заскрипів у замку, і Маріанна, намагаючись не шуміти, прокралася в квартиру. У передпокої було темно, лише з кухні пробивався вузький промінь світла. Батьки знову не спали, хоча за вікном уже давно пізня година. Останнім часом це стало звичкою — довгі нічні розмови за закритими дверима. Зазвичай тихі, але іноді переростали в приглушену суперечку.
Маріанна зняла туфлі, поставила сумку з ноутбуком на полицю й несміливо пройшла коридором до своєї кімнати. Їй не хотілося пояснювати, чому вона затрималася, хоча причина була поважна — проект на роботі не складався, а дедлайни наближалися.
Крізь стінку чулися приглушені голоси.
— Ні, Тарасе, я так більше не можу, — мама говорила тихо, але в голосі відчувалося роздратування. — Ти ж обіцяв ще минулого місяця.
— Оленко, зрозумій, зараз не час, — тато, схоже, знову щось виправдовував.
Маріанна зітхнула. Останнім часом батьки постійно про щось сперечалися, але при ній робили вигляд, що все гаразд. Звісно, їм уже за п’ятдесят, вона давно виросла, але все одно було неприємно усвідомлювати, що між ними щось не так.
Вона роздяглася, вмилася й залізла під ковдру, але сон не йшов. Думки кружляли навколо одного й того самого. Брат Маркіян жив окремо, у іншому місті, і рідко навідувався. Якщо батьки вирішать розлучитися — хто з ким залишиться? Кому дістанеться квартира? І чому вони приховують свої проблеми?
Голоси за стіною не втихали. Маріанна простягнула руку до тумбочки й намацала навушники — хотілося заглушити чужі таємниці музикою. Рука зачепила телефон, і той впав на килим. Піднімаючи його, вона випадково відкрила диктофон. Палець застиг над екраном.
А що, якщо… записати їхню розмову? Просто щоб дізнатися, що відбувається, а не гадати. Адже якщо вона спитає напряму, вони точно відмахнуться, скажуть, що все добре.
Совість кольнула неприємним холодком. Підслухати — негарно, тим більше записати. Але з іншого боку, це ж її батьки, її сім’я. Вона має право знати, якщо щось серйозне.
Наважившись, Маріанна увімкнула диктофон, поклала телефон на тумбочку ближче до стіни й накрилася ковдрою з головою.
Ранком, збираючись на роботу, вона помітила, що й тато, і мама виглядають невиспаними. За сніданком вони майже не розмовляли, тільки обмінювалися звичними фразами.
— Ти пізно повернулася вчора, — помітила мама, наливаючи чай. — Знову затрималася на роботі?
— Так, проект дописували, — кивнула Маріанна. — А ви чого не спали?
— Та так, серіал дивилися, — відмахнулася мама, навіть не глянувши на доньку.
Тато втопив ніс у газету й зробив вигляд, що дуже захоплений статтею.
— Сьогодні не чекай мене на вечерю, — сказав він, не піднімаючи очей. — Переговори з клієнтами, можу затриматися.
Мама стиснула губи, але промовчала.
Усю дорогу до офісу Маріанна боролася зі спокусою послухати нічний запис. Але у метро було надто людно, і соромно якось. Вирішила відкласти до вечора.
День тягнувся нескінченно. Нарешті, повернувшись додому, вона виявила, що мами нема — записка повідомляла, що вона пішла до подруги й повернеться пізно. Тато затримувався на роботі, як і обіцяв. Ідеальний момент.
Забравшись із ногами на диван і закутавшись у плед, Маріанна натиснула кнопку відтворення.
Спочатку були чути тільки уривки фраз, потім запис став чіткішим.
— …скажемо Маріанні? — голос тата звучав схвильовано.
— Не знаю, — зітхнула мама. — Боюся, вона не зрозуміє. Адже минуло стільки років.
— Але вона має право знати.
— Звісно, має, але як пояснити, чому ми стільки років мовчали?
Маріанна завмерла. Про що вони? Яку правду від неї приховують?
— А пам’ятаєш, як усе почалося? — раптом спитав тато, і в його голосі прозвучала посмішка.
— Ще б, — усміхнулася мама. — Я думала, це ненадовго, а виявилося — на все життя.
— Зате яке життя вийшло, — хмикнув тато. — Хоч часом було нелегко.
— Особливо коли з’явилася Маріанна.
Серце дівчини стиснулося. Що значить “особливо”? Вона була небажаною дитиною? Чи справа в чомусь іншому?
— Але ми впоралися, — продовжив тато. — І вона виросла чудовою.
— Так, — у маминому голосі чулася гордість, і Маріанна трохи розслабилася. — Тільки тепер нам треба вирішити, що робити далі. Я втомилася від цього подвійного життя, Тарасе.
Подвійного життя? Маріанна похолола. Невже в когось із них роман на стороні? Чи вони обоє зраджують одне одному? Від цієї думки стало нудотВона підвела очі на старий будинок у селі, де пахло медом і свіжою травою, і зрозуміла, що її життя теж може бути подвійним.
