Випробування, які потрібно пройти
Віра Андріївна чекала на чоловіка та сина з відрядження — вони поїхали до сусідньої області з діловими справами. Планували розширити бізнес і відкрити філію в іншому місті. Справи у батька з сином Ігорем йшли чудово. Їхня справа процвітала.
Віра Андріївна з нетерпінням чекала повернення, особливо сина, бо їй терміново потрібно було розповісти, що вона почула від його дружини Лери, яка ось-ось мала народити. Те, що Лера не любить Ігоря, було зрозуміло всім, але заради майбутнього онука всі мовчали.
Віра Андріївна підслухала, як Лера розмовляла з кимось по телефону:
— Скоро народжу і втечу з дитиною. Звісно, візьму дещо з дому і зникну — тут є що пограбувати.
Першим поривом було подзвонити синові, але потім вона передумала: у чоловіка й сина важлива зустріч, не варто зараз турбувати. Розповість, коли повернуться.
— Дитину потім заберемо з лікарні, а Лера хай йде куди хоче, їй він все одно не потрібен.
Коли в Лери почалися схватки, чоловік із сином уже поверталися. Швидка забрала Леру до пологового. Незабаром Вірі Андріївні подзвонили та повідомили, що її чоловік і син потрапили в аварію. Чоловік загинув одразу, син — через двадцять хвилин після батька, але встиг прошепотіти:
— Заберіть у неї дитину.
Слідчий пояснював Вірі Андріївні, що в машині не було жодної дитини. Але вона проговорила:
— Дружина сина нещодавно народила. Це мій онук, вони ще в пологовому. Лері він не потрібен, тому син так і сказав.
Вона не сподівалася побачити онука, але все ж сама забрала Леру з лікарні. Як витримала все це — не знала. Допоміг їй Артем, друг батька й сина, який працював у їхній компанії фінансистом. Він узяв на себе все: похорони, поминки, лікар чергував біля Віри Андріївни.
З пологового Леру з Микитою теж привіз він. Після смерті чоловіка Лера не поспішала йти з великого будинку. Віра Андріївна найняла няню, бо сама не могла постійно доглядати за онуком — вона занурювалася в справи компанії, яка тепер належала їй. Але поки що всім керував Артем, якому вона довіряла.
Лера майже не приділяла уваги синові, часто зникала з дому. Але через півроку забрала Микитку і пішла, прихопивши гроші, які знайшла у свекра в столі. До сейфа не дісталася — не знала коду.
Віра Андріївна знову пережила шок, втративши онука. Це була єдина частка роду, що залишилася від її сина. Але незабаром невістка знову з’явилася.
— Ти повинна дати мені гроші, віддати акції компанії й усе, що мені належить після смерті чоловіка. Інакше ніколи не побачиш онука. Я здам його до дитбудинку — і ти не знайдеш.
Віра Андріївна виконала все, що просила Лера, навіть більше: віддала свої золоті прикраси, яких та вимагала.
— Леро, будь ласка, дозволь мені бачитися з Микитою.
Та обіцяла, але не виконала.
Час минав. Віра Андріївна поступово оговталася й зайнялася бізнесом — Артем став її правою рукою. Її найбільше мучило те, що вона не бачила онука.
Артем порадив звернутися до поліції.
— Віро Андріївно, у мого друга працює слідчий. Пі— Давайте звернемося до нього прямо зараз, — вона погодилася.
