Сир маминої подруги
Ніхто вже й не пригадує, звідки взялася тітка Оля — мамина подруга. Мені здавалося, вона існувала завжди — як вітер, комарі й Олег Винник. Тато вважав її агентом тіньового уряду, підісланим серед звичайних людей для соціальних експериментів. Дід же був переконаний, що тітка Оля — п’ятий кінник Апокаліпсису, вигнаний із команди за надто велике запаморочення. Навіть мама не могла пояснити, звідки вони знайомі. Тітка Оля була як та загадкова скоба на ключах: невідомо, нащо потрібна, але викинути — страшно.
У тітки Олі не було ні чоловіка, ні дітей, зате вдосталь часу. Такі жінки небезпечніші за епідемію. Заллєш їй ноги в бетон, киннеш на дно моря — вона й там влаштує метушню, поки всі риби не виростуть ноги й не вистрибнуть на сушу.
Щодо комерційного хисту, то в тітки Олі він був як закупорена вена. Щороку вона засуджувала нас на новий проект, і втекти від нього не вдавалося навіть за кордон. У тітки Олі був закордонний паспорт, мультивіза, вона вільно говорила трьома мовами, але жодною з них не розуміла слово «ні».
Колись тітка Оля торгувала кубинською косметикою, від якої в мами виросли шовковисті вуса й прокинулась міцна залежність. Потім в’язала чоловічу білизну зі штучного мериносу — тут уже страждав тато. Вона обіцяла йому «кріпку чоловічу силу» й вимагала зворотного зв’язку після місяця носіння. Тато відповів через три дні. Кажуть, того вечора йому дзвонив Потап і просив автограф.
Дідові теж діставалося. Тітка Оля продавала йому БАДи для «очищення кишківника й нормалізації тиску». Діда потім тиждень показували в новинах, а ще місяць — у «Прогнозі погоди», варто було йому вийти на вулицю.
Багато було в тітки Олі ідей: мило ручної роботи з екстрактом борщівника, корисні солодощі з коріандру й будяків, вироби з вугря. Вона могла годинами розповідати про користь і красу своїх продуктів, поки людина не починала еволюціонувати у зворотному напрямку й не опускалася на всі чотири. Коли віра в Бога, науку й здоровий глузд остаточно відступала, комерсантка пропонувала знижку. І жертва здавалася. Нам, як «близьким друзям» тітки Олі, «пощастило» найбільше: ми отримували безкоштовні зразки.
А місяць тому тітка Оля почала робити домашній сир і приносити його до нас у всіх можливих станах. Запах не піддавався опису. Гадаю, наша квартира ще років десять не буде придатна ні для продажу, ні для оренди — як, власне, і весь під’їзд. Лише дід радів: його більше не змушували прати шкарпетки й навіть хвалили за принциповість.
Сир був дивним. Він ламав зубці тертки, вибухав разом із мікрохвильовкою й повністю випаровувався у духовці. Іноді нам здавалося, що він нападав на інші продукти в холодильнику й перетворював їх на собі подібних.
Якось я спробував додати його до макаронів і залити кетчупом. На виході вийшов збагачений уран, і тепер нашій родині заборонено виїзд за кордон на сім років.
Мама просила потерпіти. Тітка Оля запевняла, що перший сир — комом, а наступна партія буде «бомбічною». ПочАле одного дня тітка Оля зникла безвісти, і лише наступного ранку ми знайшли записку на холодильнику: «Поїхала продавати сир у Карпати — там люди міцніші».
