У сні, де все було немов у густому тумані, родина Оксани та Богдана здавалася ідеальною — тихою, лагідною, ніби з народної казки. Богдан не пив, окрім свята, й то по келишку, не курив, і за дванадцять років ні разу не підняв на дружину руку.
Хіба що один раз… Але Оксана валила провину на себе і інколи ділилася з подругою:
— Колись давно ми посварилися з Богданом, я розлютилася й кинулася на нього з кулаками. Уяви — крихітна жінка проти здоровенного чоловіка. Що мені в голову тоді залізло? Він тихо притримав мої руки й посадив на диван. Інший би, мабуть, відповів, проучив би. Але тоді я зрозуміла, що була не права, і більше таке собі не дозволяю.
— Та ну ти, Оксанко, — сміялася Тетяна. — Твій Бодько однією лівою тебе так приземлить, що мало не здасться. Хіба жінка може перемогти чоловіка?
У Оксани й Богдана були другі шлюби. Від першого чоловіка вона пішла саме через те, що той пив і влаштовував сцени. Повертався пізно, коли донька Марійка вже спала, починав кричати, міг розбудити дитину й навіть не звертав уваги. Набридли Оксані ці скандали, і вона, подавши на розлучення, пішла до батьків.
— Добре зробила, доню, що пішла від нього, — підтримувала мати. — Нічого доброго в тих п’ятьох роках не було. Не бійся, виростимо Марійку, а щастя ще знайдеш. Ти ж у мене красуня, сама знаєш…
Коли Марійці виповнилося дванадцять, Оксана вийшла заміж за Богдана. Познайомилися на день народження чоловіка Тетяни. Святкували в кав’ярні, і саме там він підійшов до неї.
— Бачу, вам нудно, — промовив він. — Запрошую на танець. — І посміхнувся білосніжною посмішкою.
Високий, спокійний, симпатичний — таке було перше враження. Оксана ледве діставала йому до плеча.
— Ні, не нудно, — відповіла вона. — Але потанцюю із задоволенням.
Так і поТак і почалася їхня історія, але тепер Оксана стояла перед вибором: чи варто рятувати чоловіка від тіні його власної матері, чи краще врятувати себе.
