У гостях у родичів.
Олена сіла на край ліжка й втомлено глянула на акуратну пачку купюр, що лежала перед нею на столі. Два роки вони з Сашком старанно відкладали кожну копійку, кожну гривню, щоб дозволити собі те, що здавалося неможливим — відпочинок біля моря.
Невеликий будиночок на узбережжі, свіжа риба на вечерю, шелест хвиль, шепіт вітру й свобода від буденних турбот — усе це наче було винагородою за роки праці, відмов і маленьких радощів, які вони собі інколи дозволяли.
«Ми заслужили цю відпустку», — думала Олена, дивлячись на гроші. Їй хотілося вірити, що нарешті доля посміхнеться їм обом. Це літо мало стати глотком свіжого повітря, довгоочікуваною перервою від нескінченної метушні.
У кімнату увійшов Сашко. Йому було десять. Він з цікавістю й хвилюванням крутив у руках навушники — подарунок на день народження, який Олена вирішила купити, попри всі економії, щоб хоч трохи порадувати сина.
— Мам, ти точно вибрала? — спитав він, сідаючи на стілець і пильно дивлячись на матір.
— Так, сину, — відповіла Олена м’яко. — Там тихо, пляж майже дикий, і поруч є ринок із фруктами. Уявляєш, як добре буде лежати під сонцем? Море, свіже повітря, жодної метушні…
Сашко посміхнувся й кивнув, але в його очах промайнула тінь розуміння — він знав, як непросто матері самій тягнути все на собі, як часто вона економить на собі, як важко далася кожна гривня в цій ощадці. Ця подорож була їхньою спільною мрією, яку вони берегли як найдорожче.
У цю мить задзвонив телефон. На екрані висвітилося ім’я «Андрій».
— Привіт, сестро! — бадьоро промовив голос брата. — Як справи? Куди цього літа збираєшся?
Олена зітхнула. З Андрієм у них завжди були складні стосунки: він любив командувати, вважати себе старшим і розумнішим, не приховуючи цього навіть від рідних.
— До моря з Сашком, — відповіла вона обережно. — Хочемо зняти кімнатку біля води, просто відпочити.
— Навіщо витрачати гроші? — усміхнувся Андрій. — У нас дача біля самого моря! Приїжджайте. Повітря, ягоди, тиша. І економія.
Олена задумалася. Андрій завжди виглядав так, ніби знає, як жити краще. Але Сашко оживився, помітивши можливість побувати у родичів.
— Мам, це ж ціла дача біля моря! — із надією сказав він. — Поїдемо до дядька Андрія! А гроші залишимо на потім.
Олена зітхнула, трохи вагаючись, але кивнула.
— Гаразд, — відповіла вона. — Ми приїдемо.
Андрій зустрів їх на вокзалі з широкою посмішкою й обіймами.
— Ну нарешті! Скільки літ, скільки зим! — скрикнув він, міцно обіймаючи Олену. — Поїхали, у нас уже стіл накритий.
Ірина, дружина Андрія, стояла поруч із молодшою донькою — трирічною Софійкою, яка радісно махала їм рученятами.
— Оце зустріч! — голосно й радісно закричала Ірина, кидаючися до Олени в обійми.
Дача виявилася затишною: дерев’яний будиночок із плетеними кріслами на ґанку, гойдалки під розлоги
