Жіноча хитрість
Досі Дмитро залишається вільним чоловіком. Хоч і збирався одружуватися серйозно, але так і не зрозумів логіки своєї нареченої.
Коли він зробив Олені пропозицію, вони зустрічалися вже рік. Пристрасті трохи вщухли, і Дмитро нарешті усвідомив, що саме з нею хочеться йти по життю, бачити її щоранку і чути її сміх.
— Олю, виходь за мене, — наполегливо промовив він, ставши на одне коліно, як належить, з відкритою шкатулкою, де блищало каблучко, та з велетенським букетом у другій руці.
Олена не те щоб не очікувала цієї пропозиції — вона відчувала, що щось таке назріває, — але все одно здивувалася й, звісно, зраділа.
— Звичайно, коханий, звичайно, — погодилася вона без вагань.
Олена була гарною дівчиною, але й Дмитро був їй рівнею. Високий, з атлетичною поставою, зі стильною короткою зачіскою і вподобанням до спортивного стилю.
— Хочу, щоб у нас народилася донечка, схожа на тебе, — посміхався Дмитро.
— Та будь ласка! — весело відповіла Олена.
Почали готуватися до весілля. І, до речі, Дмитро навіть не підозрював, що для цього потрібно стільки всього.
— Олю, це ж справжній весільний маскарад, — жартував він, коли вона тягла його по магазинах. — Я й уявити не міг, що це такі клопоти.
Виявилося, що без фати, каблучка, сукні, стрічок, панчіх та інших дрібниць весілля не буває. А він-то думав, що все просто: зробив пропозицію, подарував каблучко, сходили до ЗАГСу — і справу з кінцем.
Та нарешті Олена заспокоїлася, до весілля залишалося трохи часу, і Дмитро теж з полегшенням зітхнув. Але тут вона прийшла з роботи й оголосила:
— Діме, шеф відправляє мене у відрядження, точніше, на тижневий тренінг у область. Тому доведеться трохи пожити окремо. Може, це й на краще — перевіримо наші почуття.
— Ну й час тобі шеф вибрав! Він що, не знає, що у нас скоро весілля? — буркнув незадоволений Дмитро.
— Знає, але ж я не у день весілля їду, у нас ще три тижні. До того ж, тренінг — це шанс на підвищення, а значить, і на більшу зарплату. Нам же гроші не завадять, — переконливо пояснила Олена.
— Поки я буду у від’їзді, за тобою пригляне Марічка, — додала вона після недовгої паузи.
— Оце мені ще твоєї Марічки не вистачало! Вона й так у нас постійно, — занервував Дмитро. — Ти що, сумніваєшся в мене?
— Сумніваюся чи ні — це моя справа, але без нагляду тебе не залишу, це було б легковажністю. Тож Марічка за тобою придивить.
Марічка — подруга Олени, їхня свідкова на весіллі, дружили вони ще зі школи. Чесно кажучи, Дмитро її терпіти не міг. Ні, вона була гарненькою дівчиною — білявою, з чудовою фігурою, — але вона постійно лізла до них. Олена брала її скрізь із собою, і це Дмитра дратувало. До того ж, Марічка часто залишалася у них на вечерю, а іноді й на ніч у сусідній кімнаті.
Бувало, Дмитро з іронією підколював наречену:
— Сподіваюся, твоя Марічка не ляже з нами у першу шлюбну ніч?
Дмитро провів Олену в аеропорт, і, звісно, Марічка теж причепилася. Вони попрощалися, Олена пішла на реєстрацію, а Дмитро з Марічкою повернулися додому. По дорозі він висадив її біля будинку.
Минуло три дні. Вільний час у Дмитра був, і він вирішив розважитися — подзвонив друзям, а ті запросили його на рибалку. Він із задоволенням погодився, адже давно не відривався з друзями на природі: рибалка, лазня, пиво…
— Та коли ще випаде нагода так по-холостяцьки відпочити? — подумав він і ліг спати.
Але в четвер увечері подзвонила Марічка. Вона й так його контролювала, а тут ще й запитала:
— Діме, як справи? Все добре?
— Звісно, краще не буває, — відповів він.
— Може, тобі потрібна допомога? Я…
— Ні, у допомозі не потребую, у мене все гаразд, — поспішно запевнив він. — До того ж, я вже дорослий дядько.
— Ну добре, Діме, не сердься. Але в мене до тебе прохання.
— Яке? — напружено запитав він.
— Отаке. Ти маєш скласти мені компанію. Наша спільна з Олею подруга, коли в
