**Несподівана зустріч**
До Оксани Петрівни зібралися родичі та знайомі на ювілей — їй виповнилося шістдесят. Ще й не стара, але вже й не молода, хоч пожилою себе не називає. Занадто ж енергійна та ділова. У неї й досі все в руках горить, багато що вміє, а про себе жартує:
— У мене ще є порох у порівницях, навіть поділитись можу! — і сміється на всю кімнату.
У кафе народу було чимало: чоловік, двоє синів із дружинами, рідня, колишні колеги. Вже не працюватиме, хоч на підприємстві, де вона багато років була головним бухгалтером, попрощалася:
— Надовго не прощаюсь, завітаю… Хоча й не уявляю, як це — сидіти вдома на пенсії. Та всі до цього доходять, ось і моя черга.
Колеги поважали Оксану Петрівну — доброї душі людина, завжди допоможе, порадить. Директор шкодував, що такий фахівець йде, але що вдієш? І колеги теж сумували:
— Оксано Петрівно, спокою вам не дамо, дзвонитимемо! Хто ж нам підкаже? — жартували вони, проводжаючи начальницю.
— Дзвоніть, дівчата, дзвоніть, я не проти…
А зараз усі зібралися в кафе — гарні, радісні. Сама ж ювілярка — немов помолоділа, не навпаки. На Оксані — сукня до підлоги кольору какао, розкішні намистини з натурального каменю, навіть туфлі на невисокому каблуці. Для неї це важливо — адже вже й не пам’ятає, коли останній раз їх вдягала.
— Мамо, яка ж ти в нас гарна! — хвалили сини, даруючи їй по величезному букету троянд.
— Дякую, мої любі, — обіймала їх по черзі.
Святкування вдалося на славу. Чоловік Тарас не зводив із дружини очей — сьогодні вона була особливо чарівна. З Тарасом вони прожили щасливе, спокійне життя — майже сорок років, виховали двох синів, а тепер мали право пожити для себе.
— Тарасе, кидай роботу, годі вже їздити, — умовляла дружина.
— Добре, Оксанко, подумаю. Я теж не уявляю, як це — сидіти вдома. Планую працювати до сімдесяти, як здоров’я дозволить. Наше покоління — працьовите, без роботи ніяк, — відповів він.
— Так, це точно. Нас так виховували…
Наступного дня Оксана прокинулася рано. У будинку гості — сини із дружинами, сестра з чоловіком та стара мати. Хатину Тарас будував сам — точніше, не сам, а його будівельники. Він і досі працював у будівельному управлінні. Розгорнувся на славу — матеріали були під рукою, виписував дешевше, таки для себе. Тепер радий, що збудував великий двоповерховий дім — місця вистачало всім.
Оксана метушилася на просто
