Мрія про дитину наповнювала серця Олени та Максима так сильно, що вони готові були на все, аби вона здійснилася.
Після численних невдалих спроб завагітніти та тисяч гривень, витрачених на лікування та ЕКЗ, вони зрозуміли: власної дитини у них не буде. Тому вирішили усиновити. Та це виявилося не так просто.
Оскільки Максим був зайнятий справами своєї пекарні, усі клопоти лягли на Олену — звернення до служб, папери, перегляди списків дітей, які потребували родини. Коли вона переглядала документи, її увагу привернув трирічний хлопчик.
Спочатку вони хотіли взяти немовля, але шансів було мало, тому відкрили серця для дитини постарше. У того хлопчика були найчудовіші очі — кольору неба. Дивлячись на фото, Олена відчула, ніби знала його завжди.
Після обговорення вони забрали Ярика додому.
Він був неперевершено милим, швидко звик до нового дому й уже за кілька тижнів почав називати Олену мамою. Її найбільша мрія збулася — вона стала щасливою матір’ю. Життя налагодилося, і вона була вдячна долі.
Але одного вечора все змінилося.
Ярик збирався в купальню, і Максим запропонував сам його викупати. Олена зраділа — батько хотів бути ближчим до сина. Та лиш тоді, коли Максим допоміг Ярику роздягнуся й поставив у ванночку, він раптом скрикнув:
— Треба його повернути!
Олена завмерла.
— Як можна повернути дитину? — спитала вона.
Але Максим був рішучий. Казав, що не готовий до такого життя, що все це для нього надто складно. Олена не розуміла. Її чоловік завжди був міцною опорою — чому тепер він зламався?
Ніч тягнулася нескінченно. Вона не спала, а потім згадала: у Ярика була родимка на стопі — так само, як у Максима. Вона увійшла до кімнати сина й уважно роздивилася. Родимки справді були майже однакові.
Вранці Олена запитала чоловіка:
— Є щось, про що ти не сказав?
Максим зізнався: він хотів повернути Ярика, бо підозрював, що це його рідний син. Родимка підтвердила його здогад.
Виявилося, років тому він мав короткий роман із жінкою, яку зустрів у кав’ярні. Він запевняв, що то була лише мить слабкості, але зрада в найважчий момент, коли Олена проходила болючі процедури, розбила її серце.
Він шкодував, але довіру неможливо було повернути. Вона не могла жити з людиною, яка готова була відмовитися від власної дитини, аби приховати провину.
Максим не зник повністю з життя сина, але їхні стосунки обмежилися рідкими візитами та листівками на день народження.
Олена зрозуміла: вона зробила правильний вибір. Бо правда завжди випливає на поверхню — і краще жити з чистою совістю, ніж ховатися від власних помилок.
