Таємниче знайомство
— Отаке буває у житті, — думає сама до себе Марія, — ось люди живуть-живуть разом, а потім — раз, і розійшлися. Диво та й годі. Мала я таких знайомих, та й сама така. Хоча з тим гнобителем довго не жила, але минуле є.
Марія недавно на пенсії, самотня. Донька заміжня, у власній родині, мешкає у Львові. Після школи покинула село, вступила до коледжу, там і вийшла заміж. Тепер лише наїздами — обидва працюють, часу нема. Онука в школі.
Ще коли працювала, колеги жінки радили:
— Маріє, чого ти все сама? Вільних чоловіків повно. Є й вдовці, й розлучені, у кого сімейне життя не склалося. Познайомся з кимось, оголошень у газетах, журналах, інтернеті — хоч греблю гати.
— Страшно ж першій починати знайомство, як це я саме чоловікові дзвонитиму? — відмовлялася вона. — Та й якщо чоловік розлучений, значить, у ньому щось не так. Гаразд, чоловіки не кидають. Дове́рря нема.
— Маріє, хто ж тебе зразу замуж тягне? Поговориш, не сподобається — більше не подзвониш. Що тут такого? — наполягала найбільше Оксана, яка саме через оголошення знайшла чоловіка й тепер щасливо живе, роздаючи поради.
Знайомство за оголошенням
Таки наважилася Марія познайомитися з чоловіком через оголошення. Спочатку незручно, навіть страшно набрати номер, а потім зрозуміла:
— Та й справді, що тут такого? Говоримо по телефону, не бачимо один одного, не сподобався — більше не подзвоню.
Декілька разів дзвонила, чоловіки були різні, і вже з першої розмови їй ставало зрозуміло, чи варто продовжувати. І про чоловіків почала думати інакше:
— Та ж у сім’ї може бути винувата не людина, а жінка. Ми теж буваємо різними. А чужа сім’я — то темний ліс.
Тож час від часу Марія знайомилася з чоловіками, але поки ніхто її не зачарував. З розлученими спілкувалася обережно, довіри не мала. Та доля звела її саме з таким. Поговорили по телефону, і в першу ж мить їй сподобався Тарас. Розмовляли довго.
Тарас жив у сусідньому селі, і з його слів виходило, що в нього свій дім і господарство. Тому запросив її першим у гості.
— Приїжджай до мене, Маріє. Вже багато про що поговорили. Гадаю, якби я тобі не подоб— Гаразд, приїду, — пообіцяла вона, але в душі вже чула тривожний шепіт, наче вітер крізь сухі листя.
