Хімія кохання
— Боже мій, роки минають, ось і старіти почуваюсь, а я так і не зрозуміла, що таке справжнє кохання, справжнє захоплення. Не ті чоловіки зустрічаються на моєму шляху, — розмірковувала сама з собою Оксана, сорокарічна приваблива жінка.
Після звільнення два роки тому з рідного заводу, де пропрацювала майже десять років, влаштувалася в ТРЦ у відділ жіночого одягу. Речі там були не з дешевих, тому заходили переважно ті, хто міг собі дозволити брендові вироби.
Чоловіки заглядали в відділ рідко, і то майже завжди у супроводі жінок. Зазвичай вони блукали поміж вішалок зі страждальним виразом обличчя, мляво відповідаючи на питання:
— Коханий, як тобі це на мені? А ця сукня?
Жінки позирали на цінники, іноді закачували очі — дешевих речей тут не було. А чоловіки потім покірно розраховувались на касі.
Оксана, спостерігаючи за покупцями, іноді заздрила, що вони можуть дозволити собі дорогі речі. Вона ж не могла, та й не бачила сенсу — робота, дім, іноді кафе чи кіно з подругою. Донька вже закінчила коледж, вискочила заміж і махнула аж до Львова з чоловіком. Обоє — романтики.
Ні, Оксана, звичайно, одягалася стильно, але не яскраво, уникала кричуватих кольорів, тому завжди виглядала ніжно й акуратно: струнка, зі світло-русявим волоссям під довге каре.
У першому шлюбі не пощастило — прожили з чоловіком чотири роки, розійшлися, ініціатором була вона. Він так і не став сімейною людиною — тільки друзі та гулянки в голові. Поки виховувала доньку, на зустрічі з чоловіками часу не було, а може, просто ніхто не подобався. Оксана була доброю й турботливою матір’ю, всю себе віддаювала дитині.
У тридцять два роки зустрічалася з Олегом, колегою. Півтора року, але згодом зняла рожеві окуляри й зрозуміла — з нього гарячого чоловіка не вийде. Не любив працювати, усе його «не цінували». Тільки й робив, що скаржився. Хоча вона нічого поганого в колегах і керівництві не бачила. Набридво слухати весь цей негатив — розійшлася. Він погано на неї впливав.
— Олеже, ти завжди всіма невдоволений, ну що вони тобі зробили? Усюди бачиш лише погане.
— Оксанко, хіба ти не помічаєш, які всі навколо злі? Радіють, якщо в тебе щось не виходить, — дивувався він.
— Ні, не бачу. Навпаки — наш колектив дружній. А шеф мені дуже подобається: відвертий, справедливий.
— Ти просто не розумієш людей, — злісно констатував Олег. — Для тебе всі м’які й пухнасті. А так жити не можна.
Після таких розмов Оксана вирішила закінчити стосунки. Він дедалі більше її дратував.
Були ще мимовільні знайомства, навіть на мо
