Я стану бабусею… Та як змиритися з тим, що вона старша за мого сина на 12 років?
Буває, особливо після розлучення з Андрієм, мені хочеться зникнути. Втекти кудись подалі — від сусідів, подруг, родичів, навіть від власного відбиття у дзеркалі. Сховатися, щоб перепочити, дати стомленому серцю тишу та шанс почати все наново.
У такі хвилини я беру книжку, вкриваюся пледом, влаштовуюся на дивані у своїй новій квартирі, купленій після поділу майна, і просто дихаю свободою. Син заходить рідко — Олесь, мій єдиний, нещодавно відсвяткував двадцять п’ятий день народження. В нього робота, друзі, своє життя. Він не нав’язується, не вимагає уваги. І я вдячна за це, хоч іноді мені неймовірно самотньо.
Сім місяців тому в сусідню квартиру заїхала Оксана. Жінка з твердим поглядом і м’якою усмішкою, років за тридцять. З першої зустрічі вона мені сподобалася — чемна, щира. Ми швидко зійшлися. То вона запрошувала мене на каву, то я її — на бокал вина.
Виявилося, життя у Оксани було непростим: два розлучення, викидень, безпліддя. Кожен раз, коли вона згадувала про це, в очах стояли сльози. Але головне — вона мріяла не просто про дитину, а про міцну родину, про чоловіка, який був би поряд і в радості, і в горі.
Я, з висоти свого досвіду, намагалася її переконати. Казала, що не обов’язково шукати кохання всього життя — можна знайти просто гарну людину, підходящого як донора, і народжувати для себе. Головне — дитина. А чоловіки… ну, вони приходять і йдуть. Але Оксана була непохитна. Їй потрібна була не лише материнська, а й подружня любов.
Ось і на Миколая — мої іменини — я запросила лише Олеся. Нам треба було спокійно поговорити, адже він щойно розійшовся з дівчиною, з якою жив три роки. Та обрала іншого — заможнішого, старшого, «перспективного». Олесь переживав, і мені довелося підбирати слова, розраджувати, нагадувати, що все попереду.
І раптом… у двері подзвонили. На порозі стояла Оксана з розкішним букетом. Ми з Олесем запросили її до столу, влаштували затишний вечір утрьох. Їли, пили, сміялися. Олесь, уперше за довгий час, залишився у мене н…А потім я глянула на їхні усміхнені обличчя, згадала, як сама колись була молодою й безрозсудною, і зрозуміла — головне, щоб вони були щасливі, а решта… ну, решта якось влаштується.
