Він хотів сім’ю
У житті не лише жінкам не щастить у сімейних справах, а й чоловікам теж. Віктор — один із них. Перед ним стоїть питання: що з ним не так?
— Мені вже тридцять вісім, а я так і не був щасливим, хоча двічі одружувався. Ну, точніше, офіційно — раз, а другий раз просто жив без реєстрації. І знову ні до чого доброго не дійшло. Де моє щастя? Чому воно мене оминає? Чому мені зустрічаються не ті жінки, чи я не там їх шукаю?
Віктор — сама доброта. Всім намагається допомогти, усіх від усього поганого захистити. Навіть знайомі йому кажуть:
— Віть, тобі треба працювати добрим чарівником. На всіх доброти не вистачить, всіх не пожалієш.
Але таким він уродився. Живе з батьками в селі, у них великий дім, господарство. Руки золоті — може бути і зварювальником, і водієм, і мебель зібрати, і пральну машину полагодити, і в електриці розуміється. Тому в селі його розривають на частини. Але окрім цього він працює на вахті. Заробляє непогано. А коли приїжджає додому відпочити — односельці накидаються: в одного те зламалося, в іншого те.
— Сину, ну чого ж ти у нас такий безвідмовний? — лається мати. — Приїхав відпочити після вахти, а знову працюєш. Там напрацюєшся, і тут тобі ніякого відпочинку.
— Мам, ну людям теж треба допомогти.
— Люди, сину, хитрі. Ти їм безкоштовно все робиш, не береш з односельчан грошей. А вони це розуміють, не хочуть інших за гроші наймати.
— Та годі, мам, з мене не вбачиться, — завжди така була відповідь.
Коли Віктору було двадцять два, він одружився з Галею. Вона була на два роки молодша, симпатична та дуже жвава. Матері Віктора вона не подобалася.
— За дружину треба брати скромну і тиху, а не таку… як Галюня. Вона у свої двадцять багато чого побачила, а ти познайомився з нею місяць тому й одразу до ЗАГСу. Хто тебе так гнав? — воркотала мати.
— Мам, тобі все не так. Щоб я не зробив — усе не так. Ну чим тобі Галя не угодила? Жвава, так. Але мені така дружина й потрібна, бо я сам не такий. Мужики бувають кмітливі та ділові, а я що? — відповідав Віктор.
— Гаразд, мовчу, — зітхнула мати, — але потім нічого мені не кажи. Міг би придивитися до Оленки, нашої сусідки. Вона скромна, господарна, увечері вдома сидить, ніхто про неї поганого не скаже.
Жили в батьківському домі, хоч у Віктора був окремий вхід з іншого боку, тому свекруха іноді й не бачила невістку. За господарством і худобою вправлялися Віктор і батько. Мати лише корову доїла.
Як тільки він їхав на вахту, у його дружини починалося веселе життя. Вона пристосувалася: побачить, що світло у батьків погасло — значить, лягли спати. Тихенько одягалася та виходила з дому з іншого виходу. У ворота не йшла — із вікон свекрухи було видно. Тож тікала через калітку в городі. Іділа в клуб на танці, іноді після танців її проводжав хтось із місцевих хлопців, а то й із сусіднього села.
Одного разу свекрусі стало погано, і батько Віктора пішов на половину невістки. Віктора якраз не було. Зайшов до сина — двері відчинені, на дворі ніч, а Галі вдома нема. Здивувався.
— Де ж ця Галюня? Чоловіка немає — і її не застаєш, — подумав він і пішов до сусідки.
Зінаїда, мати Оленки, прибігла до свекрухи. Та страждала від голови так, що очі від болю не могла відкрити. Добре, що захопила з собою тонометр — виміряла тиск. Принесла ліки від тиску і змусила випити.
Вранці свекор пішов до Галі, а та, ніби ні в чому не бувала, тільки що прокинулася.
— Де це тебе носило вночі? Пристосувалася — якщо ми тебе не перевіряємо, коли чоловік на вахті, значить, можна бігати по ночах і хвіст труб
