— Дякую синові за свято! — промовила свекруха за столом, який я готувала цілих 12 годин! А мою відповідь вони отримали рівно через рік.
Ну, ви ж знаєте цю ситуацію, так? 31 грудня. У всіх вже майже все готово, а в моїй кухні — як на військовому комбінаті. З шостої ранку на ногах. Повітря в хаті пахне не ялинкою й мандаринами, а смаженою цибулею, вареною картоплею і — чесно кажучи — моїм тихим відчаєм.
На плиті кипить холодець, у духовці — качка з яблуками, на столі — купа овочів для олів’є та «шуби». Одним словом, звичайний новорічний набір, від якого вже нудить. А моя родина, як кажуть, працює «приймальною комісією».
Чоловік лежить на дивані й з важливим виглядом питає: «Солодка, а картопля для олів’є не розварилася?». Допомоги, звісно, жодної, але контроль — навіть надто! Дорослі діти, син з невісткою, сидять у телефонах і раз на годину заглядають на кухню, щоб стягнути шматочок ковбаси.
А головою комісії, звісно, моя свекруха, Ганна Борисівна. Вона ходить за мною по п’ятах і дає «корисні» поради: «Сонечко, майонез додавати перед подачею, ти ж знаєш? А петрушку краще дрібніше». Ох, дівчата, так і хотілося їй тієї петрушки на голову посіяти. Але я мовчала. Терпіла. Бо ж я ж добра дружина й невістка, я ж маю створити «новорічне диво». Хоча, можливо, тоді мені так здавалося.
І ось, як у казці, пробило одинадцяту. Стіл — просто заглядіння! Все блищить, сяє. Я, виснажена, падаю на стілець. Знаєте це відчуття? Руки болять, спина не згинається, а єдине бажання — не шампанського, а впасти обличчям у салат і заснути.
Всі розсівся, гарні, святкові. Починають розливати шампанське. І тут свекруха, урочиста, піднімає келих. А я, наївна, ще подумала: невже зараз подякує? Ха, якби!
— Дорогі мої! — починає вона. — Перш ніж провести старий рік, хочу підняти келих за мого чудового синочка, за нашого годувальника! Дякую тобі, рідний, за цей щедрий стіл і за це прекрасне свято!
Дівчата, у мене в вухах зазвеніло. Усі радісно вигукнули «Ура!», зіткнули келихи. Мій чоловік аж розправив плечі, такий гордий. Ну звісно — його ж хвалять! Не мене.
А на мене — ніхто навіть не глянув. Ніби салати самі з’явилися, а качка сама запеклася.
І тут у мені щось клацнуло. Наче хтось перемикач натиснув. Образливо? Та це навіть не те слово! Я не заплакала. Не влаштувала сцену. Ні. Вся втома зникла, а на її місце прийшла холодна, ясна рішучість.
Я подивилася на їхні щасливі обличчя і зрозуміла: це — мій останній Новий рік у ролі безкоштовної кухарки.
Весь наступний рік я жила з цією думкою, і вона гріла мене краще за будь-який камін. Я була ідеальною дружиною: усміхалася, готувала, але всередині в мене зрів план.
Справжній, жіночий, витончений план. Щомісяця я відкладала трохи грошей із зарплати на свій рахунок, який назвала «Фонд мого спокою».
Коли влітку зайшла мова про Новий рік, я загадково посміхалася й казала: «Та ще стільки часу!». Чоловік нічого не підозрював. Свекруха була впевнена, що її улюблена безвідмовна кухарка знову все приготує. Ну не наївність?
І ось, на початку грудня мій план дозрів. І я зробила те, про що мріяла цілий рік.
Я купила путівку. І не кудись — а в гарний санаторій з басейном, масажами та смачною їжею.
З 30 грудня по 10 січня. Коли я оплачувала, відчувала, ніби купую квиток на свободу. Це, дівчата, не передати словами!
Настав ранок 30 грудня. Чоловік ще спав. Я тихенько зібрала речі, викликала таксі. Поки йшла, усміхалася — уявляла їхні обличчя, коли побачать моє «новорічне послання». А на холодильнику я залишила яскраву листівку:
«Мої дорогі!
Цього року я вирішила не заважати головному чарівнику святкового столу, якого ви так щиро вітали минулого разу. Вірю — він і цього року покаже себе!
У холодильнику все для олів’є. Рецепт качки — в інтернеті.
Цілую. Ваша Оксана.
P.S. Повернуся 10 січня. Не сумуйте!»
Ох, як же хотілося побачити їхню реакцію! Я вже була в машині, коли задзвонив телефон. Чоловік не говорив — він кричав! У його голосі були шок, розгубленість і образа на весь світ.
Ну от як вам? Тобто я ще й винна, що наважилась відпочити? А я, дивлячись у вікно на засніжені дерева, спокійно відповіла:
— Любий, я вже в санаторії. Накладаю маску. Не хвилюйся — просто дрібніше поріж петрушку, як твоя мама вчила. У тебе все вийде.
Ну, і як думаєте — впоралися вони? Кажуть, святкували з магазинними пельменями й пляшкою шампанського. А я — у м’якому халаті, після масажу, спокійна й щаслива.
С
