З глибини душі
Лежачи у полудрімі після сну, Оксана розслаблено потягувалася у ліжку, так приємно було блукати десь між сном та явов. Хоч вона ще й не розплющила очей, думала:
— Як же добре, сьогодні вихідний, можна відпочити та зайнятися своїми справами. Не треба нікуди поспішати, слухати на прийомі скарги хворих клієнтів, а часом і зовсім не хворих.
Глянувши на годинник, зрозуміла, що спала довго, але все одно не хотілося вставати. Та раптом задзвенів телефон — прийшло повідомлення. Від Дмитра: «Запрошую на рибалку, у тебе ж вихідний, виїжджаємо за годину. Погоджуйся, прошу тебе!»
Оксана, прочитавши, усміхнулась і уявила Дмитра з вудкою. Ще зі шкільних років вона пам’ятала, як вони літом пропадали на річці, а він завжди із снастями. Навіть ловив рибу, і вони варили юшку на вогні — звісно, Дмитро готував, вона не вміла. Але смачнішої юшки в її житті, здавалося, не було.
Тоді в них була шкільна любов, і вони не думали, що доля розкидає їх у різні боки. Однокласниця Марічка постійно лізла між них, та Дмитро вправно її відганяв.
— Марічко, йди далі, ти не в моєму смаку, — казав він, коли та наполегливо запрошувала його погуляти після уроків.
— Ну добре, поживемо — побачимо, хто в твоєму смаку, — парирувала вона, не ображаючись, і хитренько поглядала на Оксану.
Оксана лиш іронічно посміхалася — знала, що Дмитрові подобається лише вона.
Після школи Оксана вступила до медичного університету — це була її мрія з дитинства. Дмитро пішов до місцевого коледжу на механіка — вчився посередньо, знав, що університет не потягне. Так вони й розійшлися, та все ж телефонували, листувалися. Вона навіть приїжджала на канікули з обласного центру. Дмитро ж лишався вдома, у невеличкому райцентрі, де всі знали одне одного.
— Оксанко, дивись у своєму місті, не забувай про мене, — говорив він. — Я за тобою сумував.
— Та годі тобі, Дмитре, я лише про тебе й думаю. Мені теж сумно. Шкода, що на вихідні не можу приїжджати — далеко, на дорогу йде вісім годин.
На літніх канікулах вони майже не розлучалися. З ранку до ночі разом. Дмитро приходив у її двір, вони балакали у бесідці, дивилися фотки у телефонах, йшли на річку, де можна було плескатися цілими днями. Ще й інші хлопці та дівчата приходили — всі ж на канікулах вдома. Час летів чудово.
День народження у Дмитра був у вересні, і Оксана завжди засмучувалася.
— Дмитре, ми навіть твій день народження не можемо разом відсвяткувати, — дзвонила йому, надсилаючи гарні листівки.
Того року він святкував у кафе з друзями, і туди ж нагрянула Марічка з подругою. Після школи вона нікуди не вступила, працювала продавчинею на базарі, торгувала фруктами.
— Ооо, однокласнички, вітаю, — підійшли вони до компанії. — Чому без дівчат? Так не годиться, — усміхнулася Марічка
