**Відплата**
— Оленко, ти живеш настільки яскраво, що про тебе можна фільм знімати, — казала Світлана подрузі та колезі по роботі, а та лише сміялася у відповідь:
— Так, життя бурхливе, тільки не знаю, який фінал у цього фільму… Та щось придумаю. Час заміж, мені вже двадцять вісім. Тож працюватиму наполегливо.
— Ой, Оленко, не сміши. Здається, тобі й так добре, а там — відповідальність і один-єдиний чоловік, — продовжувала Світлана.
— Та хто тобі сказав — один-єдиний? У тебе з Тарасом так, а у мене буде інакше.
— Що ти це говориш? — обурилася подруга. — Хіба можна, вийшовши заміж, мріяти про інших? Я такого не приймаю.
— Ну це ти, а це — я, — усміхалася Олена своєю чарівною усмішкою.
Вона справжня красуня: струнка, з гарною фігурою й загадковим поглядом. Чоловіки часто озиралися на неї. Олена з тих жінок, що свого не впустять. Живе за принципом: «дають — бери, б’ють — дай здачі». У чому б не бралася — усе виходило швидше й краще. До офісу вона прийшла пізніше за Світлану, але вже обігнала її по кар’єрі, і тепер подруга була у її підпорядкуванні.
Чоловіків у колективі було багато. Олену любили всі, навіть одружені, але вона вирішила:
— Моя мета — вийти заміж, тож одружених геть, хоч серед них трапляються справжні перлини! З кандидатів залишилося троє колег. Але кого вибрати?
Радилася з подругою, та порадила чесно:
— Оленко, не ображайся, але тут я тобі не радниця. Вирішуй сама. Не дай Боже щось піде не так — звинувачують мене.
Олена не гадала на ромашці. Серйозно проаналізувала, хто з трьох надійніший. Дійшла висновку: Денис — найкращий варіант. Симпатичний, умілий, добре заробляє, і головне — у всьому її слухається.
Денис відразу відчув, що Олена до нього потеплішала. Ще раніше помічав її інтерес, але на шляху стояли Ростислав і Вадим. Вони теж дуже їй подобалися, і вона з ними фліртувала, а Денис ревнував.
— Мабуть, Олена зрозуміла, що я — найкращий, — тішився він. — Треба діяти швидше.
Так і сталося. На одному з побачень Денис подарував Олені великий букет і маленьку коробочку з перснем.
— Оленко, будь моєю дружиною. Довго думав і зрозумів — з тебе вийде чудова дружина. І ще — хочу щоранку прокидатися поруч із тобою.
— Згодна, Денисе. Не очікувала, що так швидко зробиш пропозицію. Але ми знайомі давно, тому я згодна.
Спочатку жили в невеликій квартирі Олени. Потім чоловік запропонував:
— Давай продамо її і збудуємо будинок. Візьмемо кредит, якщо треба. Поки добре заробляємо — поступово зведемо.
— А де житимемо? Орендувати? — спитала дружина.
— Навіщо? Мій батько живе один уже три роки, як мама померла. У нього велика “трійка”, місця вистачить. Він не проти, я знаю. То як, вирішили? — дружина погодилася.
Робота на ділянці розпочалася, квартиру швидко продали. Переїхали до батька. Богдан був радий. Олена зі свекром завжди добре спілкувалися, хоч і бачилися рідко, але відносини були теплі.
Богдан — батько Дениса. Після смерті дружини жив сам. Чоловік у п’ятдесят три виглядав презентабельно, старим його не назвеш, навіть «похилий» до нього не підходило. Після першої зустрічі Олена сказала:
— Твій батько дуже схожий на того актора, що в рекламі мобільного, — Денис засміявся і погодився.
Богдан був високим і м’язистим, двічі на тиждень ходив у спортзал, з охайною бородою і низьким голосом. Навколо нього завжди крутилися жінки, але вдруге одружуватися він не збирався.
Звісно, свекор був радий, що син і невістка переїхали до нього — стало веселіше. Час минав. Денис все вільний час проводив на будівництві, сам усе контролював, а дружина бачила його дедалі рідше. Зате свекра — частіше.
Одного разу Олена зрозуміла, що Богдан дивиться на неї якось особливо. Спочатку здалося — це їй причулося. Але ні. Він обіймав її, говорив компліменти, лагідно посміхався.
— Отак справжній чоловік, — промайнула думка. — Свекор мною цікавиться. Чому б і ні? Він дуже приємний. Можна щось від нього отримати.
Коли Богдан знову обійняв невістку, вона не чинила опору, і сама не помітила, як вони зблизилися. Жоден з них навіть не задумався:
— Чи правильно я роблю?
І що важливіше — не мучилися докорами сумління. Для них це було ніби сам
