Кому вірити, якщо не матері
Соломія пам’ятає своє щасливе дитинство, хоча зараз їй двадцять п’ять, і встигла вже побачити в житті й радість, й гіркоту, й зраду.
Коли молодий та гарний лейтенант Тарас, щойно закінчивши військовий інстит, запропонував своїй дівчині Олені вийти за нього заміж, вона ледве могла повірити. Вони зустрічались більше двох років, поки Тарас навчався, і побачення були рідкісними — курсантів не часто відпускали.
“Лено, ходімо швидше подавати заяву, ми розпишемось, а потім я поїду до нового місця служби, облаштуюсь. А ти приїдеш пізніше, я зустріну тебе”, — казав Тарас, щасливий від того, що закінчив навчання, отримав погони та звання, а заразом і стане сім’янином.
“Я згодна”, — відповіла радісна Олена. Їй давно хотілося втекти з дому від пиячити й вічно скандалячого батька, а мати не була для неї великою втратою.
Мати Олени захищала батька, коли той був тверезий, бігала навколо нього з тарілками, а потім усе починалося знову. На доньку ніхто особливо не зважав. Лише б було що їсти й у що вдягнутися. Зарплату батька мати вибивала з нього скандалами, доки він не пропивав усі гроші.
Взагалі, нічого доброго вона в житті не бачила.
“Коли в мене буде донька, — мріяла Олена, — я її любитиму й виховуватиму інакше. І жодних скандалів у мене не буде, бо за такого, як наш батько, я ніколи не вийду. Знайду собі доброго хлопця”.
Олена приїхала до Тараса в далеке карпатське селище, де той служив. Селище невелике, але квартира в них була відразу однокімнатна. До приїзду молодої дружини Тарас поспішив — меблі були наполовину казенні, дещо він купив сам.
“Тарасю, як я щаслива, тепер ми разом, і ніхто нам не потрібен. А тут я сама господиня”, — тішилася Олена, а чоловік, задоволений, обіймав її.
Через півтора року в них народилася донька Соломія. Ось тут Олені вже довелося крутитися майже самій — чоловік то на навчаннях, то на службі, рідко коли ввечері вони разом купали дівчинку. Чоловік приходив, коли донька вже спала, і йшов теж, коли вона спала. Сумував, звичайно.
Час минав. Донька підростала, Тараса перевели в інше місто, правда, невелике, райцентр, але все ж не маленьке селище. Потім ще раз, і ще — так Соломія й вчилася в різних школах. Колесили вони країною, а одного разу батько прийшов зі служби й сказав:
“Ну все, їдемо на нове місце у велике місто, мабуть, там і залишимося назавжди”.
“Нарешті, заслужив”, — сказала Олена. — Набридло по цих гарнізонах мотатися. Інші живуть на одному місці й нікуди”.
“Лено, в тебе чоловік військовий, треба було виходити за цивільного. Не розумію, чого тобі не вистачає? У тебе все є. Квартира, машина, гроші”.
Але Олена, схоже, характером пішла в матір — з часом вона й доньці перестала приділяти увагу, і Соломія, чим старша ставала, тим більше тягнулася до батька. Між ними було повне взаєморозуміння. Олені було байдуже.
Квартиру їм дали в центрі міста, трикімнатну. До цього вони жили в невеликих, а коли увійшли в цю, у всіх відняло мову. Особливо Соломії сподобався балкон — з десятого поверху відкривався неймовірний вид.
Соломія вчилася в гарній школі. Батько продовжував службу, а мати теж працювала. Дівчинка часто бачила й чула, як мати свариться з батьком. Той більше мовчав, а Олена щось да вимагала. З нічого починалася лайка. Доньці було шкода батька, який виходив на балкон, сідав у крісло й читав газету, чекаючи, поки дружина випустить пару. На балкон вона не наважувалася виходити сваритися — адже тоді про неї підуть погані чутки.
Через два роки батьки все ж таки розлучилися. Соломія залишилася з матір’ю, батько переїхав у інший район міста. Квартиру Тарас залишив дружині й доньці.
“Соломійко, приїжджай до мене на вихідні чи на канікулах, ось адреса”, — сказав батько й пішов, а вона стиснула в руці дорогоцінний папірець і сховала його подалі від матері.
Соломія приїжджала до батька на канікулах, разом гуляли в парку, ходили в кіно, їли морозиво. У матері, схоже, образа на чоловіка була глибока, і її вона виливала на доньці. Та вже вчилася в старших класах і навчилася давати відсіч. Між ними встановився хиткий мир, але жили вони, як чужі.
Коли постало питання, куди вступати — вдома чи в інше місто, вона, звичайно, обрала друге. Їй дуже хотілося швидше втекти від матері. Вступила до університету, жила в гуртожитку й раділа. Раділа тому, що не бачила матір.
“На канікулах заїду до мами, відвідую батька”, — думала вона.
Настали канікули, Соломія приїхала додому — і її спіткало розчарування. Мати жила не одна, а з Віталієм, який був лише на сім років старший за доньку. Дівчина вперше побачи
