Важко вирішити одразу
На літні канікули Наталка з чоловіком відвезли дітей у село, що недалеко від їхнього міста. Навідували їх що вихідних, інколи вона їхала сама. Село за сім кілометрів, тож Наталка могла в п’ятницю ввечері відразу після роботи сісти на автобус, якщо Олег у вихідні працював.
Можливо, вона й не їздила б щоразу, але по-перше, сумувала за дітьми, а по-друге, батько після інсульту потребував допомоги, хотілося підтримати матір з городом. У цю п’ятницю зібралася відразу після роботи їхати до села.
— Олежу, я відразу до дітей у село, тож їж тут без мене, у холодильнику все є. А в неділю приїжджай за мною, у тебе ж вихідний, дивно, що в суботу працюєш…
— У нас повний завал, — відповів чоловік. — Шеф обіцяв доплатити.
Наталка працювала головним бухгалтером у конторі, у п’ятницю поспішала закрити звіт, так поспішала, що через цю метушню помилилася і відправила його начальству в область.
У суботу після обіду задзвонив її керівник, Віктор Петрович.
— Наталко, що ти там накоїла із звітом? Мені дзвонять зверху й лаються, негайно виправляй, інакше позбавишся премії.
— Я в селі, Вікторе Петровичу, може завтра… Та що я могла… — Він не дав їй договорити.
— Мене не цікавить, де ти, — кричав він так, що її мати почула. — Виправляй зараз!
— Гаразд, зараз поїду.
— Ой, доню, хто це так кричить?
— Мій начальник. Щось я там із звітом наплутала, поспішала вчора. Ну що ж, треба їхати, прямо в офіс заїду. Терміново йому, бач…
Попрощалася з тринадцятирічним сином і десятирічною донькою.
— Ну що, діточки, до наступних вихідних.
Приїхавши до міста, пішла прямо в офіс, подзвонила охороні, щоб відкрили, увімкнула комп’ютер і сіла за звіт. Перевіривши уважно, нарешті побачила дві помилки, і такі очевидні, що навіть сама здивувалася.
— Як я могла це пропустити? Ну звісно, там уже дивуються, такі помилки кидаються в очі, а я не помітила. Дивно. Усе через цю метушню, спішила на автобус.
Був уже вечір, вона знову надіслала звіт, закрила офіс і пішла додому.
— Олег має скоро прийти з роботи, ось здивується, що я вдома, — думала вона, йдучи повільно, вирішила пройтися пішки. — Цікаво, раніше він у вихідні не працював, і взагалі останнім часом змінився. Телефон із рук не випускає, якийсь задумливий, інколи злий. Треба поговорити, з’ясувати. Якраз дітей немає, можна й поспілкуватися без них.
Підійшовши до будинку, дістала ключі з сумки, підняла голову й побачила на кухні світло.
— Отже, Олег уже вдома!
Піднявшись на третій поверх, її серце чомусь затріпотіло. Підійшовши до дверей, почула романтичну музику, яку чоловік не любив, коли вона вмикала. Це було дивно, це було підозріло. Двері Наталка відчиняла обережно, у передпокої натрапила на чужі босоніжки, знайомі, але чиї — не могла згадати, та й не до того зараз було.
Поклавши ключі й сумку на тумбочку, заглянула у кімнату, де горіла лише настінна лампа, пройшла у спальню — нікого. Лише грала повільна мелодія.
Обернувшись до балкона, побачила два силуети, обидва курили.
— Надька, це Надька, — пройняло її, — точно, і босоніжки її. — Їй стало погано, це була її подруга.
Що вона тут робить? Останнім часом Надя часто приходила до них у гості, коли Наталка була вдома. Утрьох пили чай, інколи вино. Наталку затремтіло, вона тихо підійшла до балконних дверей.
— Олежу, коли ти вже скажеш Наталці про нас? — почула вона голос подруги.
Чоловік, схоже, не був радий цьому питанню й відповів з досадою:
— Надь, знову про це? Ми ж домовилися, що не тиснеш. Я ще сам не вирішив…
Крізь легку завісу Наталка розгледіла, що чоловік стояв у трусах, а подруга — у його сорочці, курили й розмовляли.
— Ну і коли вирішиш? — раптом несподівано для себе голосно запитала Наталка, розсуваючи завісу.
Чоловік від несподіванки впустив цигарку, а подруга верескнула, мабуть, вона впала їй на ногу.
— А ти чого прийшла? Ти ж мала приїхати завтра, курко! Навіть добре, що підловила нас, — входила в кімнату, говорила вона на підвищених тонах, Олег мовчав. — А ти, Олеже, може, тепер наважишся? — Надя була у сказі, не очікувала, що подруга їх спіймає.
Наталка від несподіваної нахабності подруги остол
