Кому вірити, якщо не матері
Ярина пам’ятає своє щасливе дитинство, хоча зараз їй двадцять п’ять, і встигла вже пізнати в житті й радощі, й неприємності, й обман.
Коли молодий і гарний лейтенант Тарас, щойно закінчивши військовий інститут, запропонував своїй дівчині Олені вийти за нього заміж, вона ледве вірила у таке щастя. Вони зустрічалися більше двох років, поки Тарас навчався, і побачення були рідкісними — курсантів не часто відпускали.
“Оленко, ходімо швидше подавати заяву. Ми розпишемося, потім я поїду до нового місця служби, влаштуюся, а ти приїдеш пізніше, я тебе зустріну”, — говорив Тарас, радий, що закінчив навчання, отримав погони й звання, а зараз стане ще й одруженим, серйозним чоловіком.
“Я згодна”, — відповіла щаслива Олена. Їй давно хотілося втекти з дому — від пияка-батька, який постійно влаштовував скандали, та й матір особливо не шкодувала.
Мати Олени заступалася за батька, коли той був тверезий, бігала перед ним із тарілками, а потім усе починалося знову. На доньку ніхто особливо й не звертав уваги. Лише б було що їсти й у що вдягнутися. Зарплату батька мати вибивала з нього скандалами, доки він не пропивав усі.
Нічого доброго в житті вона не бачила.
“Коли в мене буде донька, — мріяла Олена, — я любитиму її і виховуватиму інакше. І ніяких скандалів у мене не буде, бо за такого, як наш батько, ніколи не вийду. Знайду собі гарного хлопця”.
Олена приїхала до Тараса у далеке поліське селище, де він служив. Селище було невелике, але квартира в них була відразу однокімнатна. До приїзду молодої дружини Тарас поспішив — меблі наполовину казенні, дещо купив сам.
“Тарасочку, як я щаслива! Ми тепер разом, і ніхто нам не потрібен. А тут я сама господиня”, — раділа Олена, а чоловік, задоволений, обіймав її.
Через півтора року в них народилася донька Яринка. Ось тут Олені вже довелося крутитися майже самій — чоловік то на навчаннях, то на службі, рідко коли вони ввечері разом купали доньку. Чоловік приходив, коли дівчинка вже спала, і йшов так само.
Час минав. Донька підростала, Тараса перевели в інше місто служби, правда, невелике, райцентр, але все ж не селище. Потім їх перевели ще раз, і ще — так Ярина й навчалася в різних школах. Крутилися вони по країні, аж одного разу батько прийшов зі служби й сказав:
“Ну все, їдемо на нове місце служби у велике місто. Найімовірніше, там і залишимося жити назавжди”.
“Нарешті, заробив”, — сказала Олена. — Набридло по цих гарнізонах мотатися. Інші живуть на одному місці й нікуди”.
“Оленко, так у тебе чоловік військовий, треба було за цивільного виходити. Не розумію, чим незадоволена? У тебе все є. Квартира, машина, гроші”.
Але Олена, мабуть, характером у матір пішла — з часом і дочці перестала приділяти увагу, і Ярина, чим старшою ставала, тим більше тягнулася до батька. Між ними було повне взаєморозуміння. Олені було байдуже.
Квартиру їм дали в центрі міста, трикімнатну. До цього вони жили в невеликих, а коли увійшли в цю, у всіх відняло мову. Особливо Ярині сподобався балкон — з десятого поверху відкривався чудовий краєвид.
Ярина вчилася у хорошій школі. Батько продовжував службу, а мати теж працювала. Часто дівчина бачила й чула, як мати свариться з батьком. Той більше мовчав, а Олена щось вимагала. На рівному місці починала сварку. Доньці було шкода батька, який виходив на балкон, сідав у крісло й читав газету, чекаючи, поки дружина “випустить пару”. На балкон вона не наважувалася виходити — аби потім погано не говорили.
Через два роки батьки все ж розлучилися. Ярина залишилася з матір’ю, а батько переїхав в інший район міста. Квартиру Тарас залишив дружині й доньці.
“Яринко, приїжджай до мене у вихідні чи на канікулах. Ось адреса”, — сказав батько й пішов, а вона стиснула в долоні дорогоцінний папірець і сховала його подалі від матері.
Ярина приїжджала до батька на канікулах — разом гуляли в парку, ходили в кіно, їли морозиво. У матері, мабуть, образа на чоловіка була глибока, і вона виливала її на доньці. Та вже вчилася у старших класах і навчилася давати відсіч. Між ними встановився хиткий мир, але жили вони, як чужі.
Коли постало питання, куди вступати — вдома чи в інше місто — Ярина, звичайно, вибрала друге. Їй хотілося якнайшвидше втекти від матері. Вступила до інституту, жила в гуртожитку й раділа. Раділа тому, що не бачила матір.
“На канікули поїду до мами, відвідаю батька”, — думала вона.
Настали канікули. Ярина приїхала додому — і її спіткало розчарування. Мати жила не одна, а з Іваном, який був лише на сім років старший за доньку. Вперше Ярина побачила п’яного в квартирі — батько не пив, хіба трохи святами, тому
