— Синку, з Богом, щасти тобі на іспитах, — схвильовано провожала Марина свого єдиного сина Данила до університету вранці.
Він їхав на вступні іспити до сусіднього міста. Вона підбадьорювала його, нагодувала сніданком і відправила здобувати нові вершини.
— Дякую, мамо, не хвилюйся, усе буде добре. На бюджет навряд чи потраплю… — за сином зачинились двері, а чоловік вже поїхав на роботу.
Марина з Олегом прожили двадцять два роки. За цей час вони виростили сина Данила, гарного хлопця. Батьки були впевнені, що в житті сина чекає лише найкраще. Він ріс у достатку, подорожував з ними, був оточений любов’ю й турботою. Данило теж не створював проблем — спокійний і відповідальний.
Коли Данило був маленьким, Марина з чоловіком заробляли, а сина залишали на бабусю. Так вони починали свій невеликий бізнес. Марина торгувала на ринку, але з часом все встало на свої місця, з’явилися вільні гроші.
— Марино, годі тобі стояти на ринку, пропоную залишитися вдома та займатися господарством, — одного разу сказав чоловік.
— Але ж я хочу, щоб нам нічого не бракувало, тому й повинна допомагати тобі, — заперечила дружина. — Та й сидіти вдома нудно.
— Ти ж завжди знала мої погляди: дружина має бути хранителькою домашнього затишку, а чоловік — годувальником, — підкреслив Олег.
Марину з дитинства вчили, що жіноча доля — слухатися чоловіка, щоб зберегти сім’ю. Та й що вона могла сказати? Вони жили добре, бізнес процвітав.
— Наша квартира, яку ми щойно купили в іпотеку, потребує догляду, а син — турботи. До того ж Данило скоро йде до школи.
— Погоджуюсь, Олеже, я не проти. Настав час облаштувати наше гніздечко. Ти завжди мудрий, — посміхнулася дружина.
У душі Марині подобалося самостійно приймати рішення, бути активною, адже вони з Олегом разом починали справу. Але вона поступилася та стала домогосподаркою. Хоча все одно допомагала чоловікові, вела бухгалтерію, виправдовуючи свою економічну освіту.
— Маринко, пропоную купити дачу за містом, — якось сказав чоловік. — Машина в нас є, тож доїжджати не проблема. Літом будемо тікати від міської спеки.
— Ого, Олеже, ти втілюєш мої мрії! Я саме хотіла запропонувати те саме, — зраділа дружина.
У той ранок, коли Данило поїхав на іспити, Марина вирішила спекти пиріг, щоб заспокоїтися. Вона дістала з шафи борошно.
— Нічого, Данило вступить, хоч і на контракт. У школі вчився добре, — думала вона.
Раптом у квартирі хлинули двері.
— Невже Данило повернувся, щось забув? Чоловік поїхав на роботу дві години тому.
Але це був Олег.
— Що трапилося? Чому не на роботі? — здивувалася дружина.
— А ти ж хотіла до матері йти, вона ж хвора, — не дивлячись у вічі, промовив Олег.
— До мами я збираюся після обіду. Данила провела, ось пиріг хочу спекти. Хвилююся за сина.
Олег замовк, потім сказав:
— Гаразд, може, це й на краще. Я вирішив піти від тебе, бо кохаю іншу. Сам подам на розлучення. Зараз заберу речі й піду.
Світ Марини руйнувався. Вона не могла вимовити ні слова. А чоловік складав речі у валізу. Відчувалося, ніби в кімнаті бракує повітря.
— А як же Данило? Зараз його не можна травмувати, у нього іспити. Давай принаймні трохи зачекаємо.
— Що Данило? Я вирішив, що цього року йому не варто вступати. На бюджет не пройде, а платити я не збираюся. У мене й так витрат багато. Нехай працює або йде в армію, — сказав Олег спокійно, ніби вони давно це обговорили.
— Олеже, це ж твій син! Єдиний. Не роби йому так.
— Не істерій, Маринко, все вирішено. Мені теж не легко. — І він пішов, грюкнувши дверима.
У квартирі залягла мертва тиша. Марина думала:
— Що ж тепер з Данилом? Не скажу йому поки що, щоб не заважати на іспитах. Скажу, що батько поїхав у відрядження.
Вона була не в собі. Потім дізналася, що чоловік ще два місяці тому переписав свою половину квартири на матір. І всі мовчали. Хоча вони разом заробляли на перший внесок.
— Ось так! Я й вірила йому, а він підступно діяв за моєю спиною.
Незабаром повернувся Данило. Як і очікувалося, вступив на контракт. Відчувши щось неладне, він подивився на матір.
— Данило, у нас ситуація. Батько нас кинув. Платне навчання ми не потягнемо, він сказав, що не даватиме грошей.
Данило не повірив і подзвонив батькові. Той підтвердив. Хлопець довго мовчав, потім сказав:
— Мамо, не хвилюйся. Ми справимося. Забудь цього зрадника. Я переведусь на заочне і влаштуюсь на роботу. Будемо жити без нього.
Марина здивувалася його спокою. Вона подумала:
— Зараз він, як дитина, поплаче і заспокоїться. А завтра — новий день, нові проблеми.
Наступного дня Данило поїхав оформляти заочне навчання. Незабаром влаштувався кур’єром. Марина почала шука
