Не сперечалася — і програла
Марія Іванівна акуратно розставила тарілки на столі, поправила серветки й знову глянула на годинник. Чоловік мав повернутися з роботи за півгодини, отже, пора ставити котлети на сковороду. Картопля вже готова, салат нарізаний, хліб лежить рівними скибочками. Усе як треба, усе так, як він любить.
— Мам, можу я сьогодні до Тетянки піду? У неї нові диски привезли з Києва, — гукала з кімнати вісімнадцятирічна донька Соломія.
— Ні, Соломійко, тато скоро прийде, треба вечеряти всією родиною, — відповіла Марія Іванівна, не обертаючись. — Пізніше підеш.
— Та що за дитячий сад! Мені вже вісімнадцять! — обурилася дівчина, але далі не сперечалася. Знала, що мати все одно не відступить від своїх правил.
Марія Іванівна усміхнулася. Вісімнадцять — це ще дитина. Ось вона сама у вісімнадцять уже була заміжня, а Соломія досі як мала дитина. Хоча, може, це й краще. Хай довше побуде донькою, а не чужою тіткою.
Двері клацнули, і в хату увійшов Василь Григорович. Оксамитний чоловік з сивиною на скронях, втомлений, але задоволений. Робота на будівництві вимотувала, але приносила гарні гроші, а це головне.
— Привіт, кохана, — він чмокнув дружину в щоку. — Щось смачно пахне.
— Котлети твої улюблені робила, зі свинини й яловичини наполовину, — усміхнулася Марія Іванівна. — Сідай, зараз усі подамо.
— А Соломія де?
— У кімнаті, зараз покличу. Соломіє! Тато прийшов!
Дівчина вискочила з кімнати, обняла батька.
— Тату, можна я після вечері до подруги піду? Там такі цікаві фільми привезли…
Василь Григорович насупився.
— Які фільми? Не всяку західну дурню дивитися треба, а за навчанням слідкувати. Інститут скоро, готуватися треба.
— Та тату, це не дурня, звичайні фільми…
— Сказав — не треба, отже, не треба! — підвищив голос батько. — Маріє, ти що її не виховуєш? Зовсім розпустилася!
Марія Іванівна поспішно втрутилася:
— Ну що ти, Василю, вона просто молода, цікава. Соломійко, сідай їсти, потім поговоримо.
Вечеря пройшла у відносній тиші. Василь Григорович розповідав про роботу, про те, що начальство знову підвищило вимоги, а премії зменшило. Марія Іванівна підтакуювала, підкладала чоловікові котлети, наливала чай. Соломія мовчала, зрідка підіймаючи очі від тарілки.
— Мати, а що сусіди кажуть про Шевченків? — спитав раптом Василь Григорович, доїдаючи останню котлету.
— А що про них казати? Живуть тихо, не шумлять.
— Та ні. Чув я, що Шевченко якусь роботу знайшла, в офісі тепер сидить. А Шевченко вдома з дітьми возиться.
Марія Іванівна обережно поставила чашку на блюдце.
— Ну і що в цьому поганого? Можливо, їм так зручніше.
— Як це зручніше? — обурився чоловік. — Мужик має родину годувати, а не вдома няньчитися! А жінці місце біля плити й з дітьми. Це неправильно, не по-нашому.
— Але якщо вона більше заробляє…
— Жодних «але»! — ударив кулаком по столу Василь Григорович. — Порядок у родині має бути! Чоловік — голова, жінка — помічниця. І крапка!
Марія Іванівна тихо кивнула й почала забирати зі столу. Сперечатися з чоловіком вона ніколи не вміла та й не хотіла. Навіщо сваритися, коли можна просто мовчати? Зрештою, може, він і правий. Ось вона сама все життя вдома сидить, і нічого, живуть нормально.
Соломія збоку подивилася на матір, потім на батька й тихо спитала:
— А можна я все ж таки до Тетянки піду? Ненадовго.
— Ні! — гримнув батько. — Сказано ж — не можна! Іди уроки роби або книжку читай. Не треба по подругах шлятися!
Дівчина зітхнула й пішла до своєї кімнати. Марія Іванівна провела її поглядом і відчула укол у серці. Бідолашна дитина, зовсім не гуляє, все вдома сидить. Але що поробиш, якщо батько проти?
Через кілька днів Марія Іванівна зустріла на ринку сусідку Ганну Миколаївну. Та була вся сяюча, задоволена.
— Маріє Іванівно, а ви чули? Моя Оленка вступила до інституту в Києві! Уявляєте, до столиці поїде вчитися!
— Як добре, — щиро зраділа Марія Іванівна. — А на який факультет?
— На економічний. Каже, економістом хоче стати, гроші рахувати, підприємствами керувати. Я спочатку хвилювалася — далеко ж, сама там буде. А потім подумала — навіщо тримати дівчину вдома? Хай себе спробує, хай життя побачить.
— А ваш чоловік як? Не проти?
Ганна Миколаївна помовчала, потім зітхнула:
— А ми з ним через це сильно посварилися. Він своє твердив — навіщо дівці освіта, все одно заміж вийде, дітей народить. А я йому — часи інші настали, жінці теж треба професію мати, на ноги ставати. Довго ми з ним сперечалися, мало не до бійки дійшло. Але я своє відстояла. Дума
