Святкові канікули добігали кінця. Пісня свята, олів’є та солодощів порядком набридли, тож на сніданок Марічка зварила вівсянку. Час повертатися до звичного меню.
Втрьох вони снідали, коли з кімнати долинула мелодія дзвінка на чоловіковому телефоні. Він вийшов із кухні. Марічка мимоволі прислухалася, намагаючись за відповідями здогадатися, хто дзвонить і навіщо.
Коли Андрій повернувся, Марічка помітила, що він не виглядав засмученим. Схвильованим — так, але не розгубленим.
— Гм… — почав він. — Мама дзвонила, просила заїхати — у неї тиск підскочив.
— Звичайно, їдь, — кивнула Марічка.
Поки чоловік одягався, вона згадала його слова по телефону: «Зараз? Може, не варто? Ну добре, добре…» Коли свекруха дзвонила і вимагала приїхати, Андрій зазвичай мчав до неї без зайвих слів. «Знову себе накручую», — зупинила себе Марічка.
— Скоро повернусь, — гукнув із передпокою Андрій, і двері за ним із тріском замкнулися.
— Їж, давай, — підштовхнула Марічка сина, який возив ложкою по тарілці, розмазуючи кашу.
— А ми на гірку підемо? Ти ж обіцяла, — Дениско набрав на кінчик ложки трохи каші й довго розглядав її, перш ніж відправити в рот.
— Тато повернеться — і підемо. Гаразд? — Вона посміхнулася синові. — Тільки умова — з’їсти кашу дочиста.
— Гаразд, — хлопчик без ентузіазму знову підніс ложку.
— Якщо через п’ять хвилин тарілка не буде пустою, нікуди не йдемо, — сказала Марічка рішуче й пішла до мийки.
Вона прасувала білизну, а Дениско грався машинками на підлозі, коли в передпокої клацнув замок.
«Нарешті, — поставила праску на підставку Марічка й прислухалася до шелесту одягу. — Чогось довго він там мішкає…»
У дверях перед нею раптом постала дівчинка років десяти й цікаво оглянула Марічку. Позаду неї стояв Андрій. На його обличчі був вираз провини. Він поклав руки на плечі дівчинці й виставив підборіддя вперед, ніби готуючись до бою.
— Це моя донька, Софійка, — сказав Андрій, опустивши очі. — Мама попросила взяти її до завтра.
— Зрозуміло. А її мама? З черговим коханцем поїхала до Одеси? — гірко пожартувала Марічка.
Андрій здригнув плечима, але не встиг нічого сказати — Марічка вже повернулася до прасування.
— Заходь, — почула вона його голос і коси
