**Уяви**
Уяви місто, де ніхто не залишається непоміченим.
Де прибиральницю Марію Іваненко знають так само добре, як і директора заводу Петра Коваленка.
Де цінність людини вимірюється не гривнями, а добротою.
Уяви світ, де перше питання на нарадах звучить не «Скільки це коштуватиме?»,
а «Скільком людям це допоможе?»
Де нові технології не викидають на ринок заради прибутку,
а випіковують повільно, з любов’ю, бо вони мають лікувати, навчати, піднімати.
Уяви школи, де кожна дитина отримує увагу не за оцінки,
а тому що кожен розум — це історія, яку варто почути.
Лікарні, де пацієнти — не цифри в черзі,
а люди з іменами й мріями, що чекають свого часу.
Робочі місця, де вихідні належать родині, а не звітам.
Що, якби найбагатшими були не ті, у кого найтовстіші гаманці,
а ті, хто створив найбільше можливостей для інших?
Що, якби справжня біржа була не десь у Нью-Йорку,
а у щоденних обмінах теплом між незнайомцями?
Уяви владу, яка вимірює успіх не ВВП,
а кількістю усмішок, рівнем освіти, числом сліз, які більше не ллються потай.
Уяви сусідів, які змагаються не в тому, хто виглядає краще,
а в тому, хто кому підставить плече.
А тепер уяви себе — у такому світі —
без поспіху, без страху, без постійного підрахунку…
Просто живучим, щиро,
бо ти цінний уже тим, що ти є.
**Уяви. А потім — дій.**
