Уяви місто, де ніхто не є невидимим.
Де ім’я прибиральниці пам’ятають так само, як ім’я директора.
Де цінність людини вимірюється не грошима, а добротою.
Поміркуй про світ, де перше питання на ділових зустрічах — не *”Скільки це коштуватиме?”*,
а *”Скільком людям це полегшить життя?”*
Де нові ідеї не женуть на ринок заради прибутку,
а вирощують повільно, з турботою, бо їхня мета — лікувати, навчати, піднімати.
Уяви школи, де кожній дитині приділяють увагу не через оцінки,
а тому що кожен розум — це історія, яку варто почути.
Лікарні, де пацієнти — не цифри,
а люди з мріями, які ще чекають на своє виконання.
Робочі місця, де вихідні належать родинам, а не термінам.
Що, якби найбагатшими були не ті, у кого найбільші рахунки,
а ті, хто створює найбільше можливостей для інших?
Що, якби справжньою біржею був не фондовий ринок,
а миті співчуття, якими щодня обмінюються незнайомці?
Уяви владу, яка вимірює успіх не ВВП,
а посмішками, освітою, меншою кількістю сліз, пролитих у тиші.
Уяви сусідів, які змагаються не в тому, хто яскравіше сяє,
а в тому, хто зможе підтримати іншого вище.
І уяви себе — у такому світі —
без поспіху, без страху, без розрахунків…
просто живим, повноцінно,
бо ти цінний уже тим, що ти — людина.
Уяви. А потім — почни.
