Уяви собі, що ми могли б досягти, якби цінували людей більше за прибуток. Уяви.
**Уяви**
Уяви місто, де ніхто не є невидимим.
Де ім’я прибиральниці пам’ятають так само, як і ім’я директора.
Де цінність людини вимірюється не грошима, а добротою.
Перед собою світ, де перше питання на ділових зустрічах — не *”Скільки це коштуватиме?”*,
а *”Скільки життів це поліпшить?”*
Де інновації не женуть на ринок заради наживи,
а вирощують повільно, з турбою, бо їхня мета — лікувати, навчати, піднімати.
Уяви школи, де кожна дитина отримує увагу не через оцінки,
а тому що кожен розум — це історія, варта уваги.
Лікарні, де пацієнти — не цифри,
а люди з іменами, чиї мрії ще чекають на своє виконання.
Робочі місця, де вихідні належать родинам, а не термінам.
Що, якби найбагатші серед нас були не ті, хто має найбільші рахунки в банку,
а ті, хто створив найбільше можливостей для інших?
Що, якби справжня біржа була не Уолл-стріт,
а ті хвилини співчуття, що щодня обмінюються між незнайомцями?
Уяви владу, що вимірює успіх не ВВП,
а посмішками, грамотністю, меншою кількістю сліз, пролитих у тиші.
Уяви сусідів, які змагаються не в тому, хто яскравіше сяє,
а в тому, хто зможе підтримати іншого вище.
А тепер уяви себе — у такому світі —
не поспішаючи, не боячись, не розраховуючи…
а просто живучи, повною мірою,
бо ти цінний просто тому, що ти — людина.
**Уяви. А потім — почни.**
