— Що це за «колгоспний» наряд? — сестра принизила мене перед усіма. Мій «подарунок» у відповідь змусив її втекти…
Уявіть собі: моя Олеся — справжня модниця, струнка, як вербова лозина, завжди в тренді. А я… звичайна жінка. Трохи повніша, трохи зморшкуватіша. Ну, життя має свої закони, що вже робити.
І ось кожна наша зустріч перетворювалась на справжнє випробування. Вона це робила, мабуть, не зі зла, а з «найкращих спонук». Підійде, огляне мене своїм пронизливим поглядом і почне:
— Марічко, ой, це плаття тебе трохи повнить? Якесь воно… ну, знаєш, немодне.
— Марічко, тобі б іншу зачіску, ця додає тобі віку.
— Ой, дівчата, подивіться на її помаду! Такий колір носили ще при Союзі!
І все це — з такою солодкою, ніби співчутливою усмішкою. Ну як так можна?! Ніби жартує, але після кожного такого «компліменту» настрій падає нижче підлоги, і в дзеркало дивитися не хочеться цілий тиждень.
Боляче? Дуже! Я ж і так не модель з журналу, а тут ще й рідна сестра постійно підсипає сіль на рану.
Спершу я терпіла, сміялась, мовчала. Але останньою краплею став мамин ювілей.
Я так готувалась! Купила нову сукню, зробила гарну зачіску, макіяж. Відчувала себе королевою!
Ми зібралися в ресторані — родичі, друзі, усі в найкращому. І раптом моя Олеся підходить, оглядає мене з ніг до голови і голосно, щоб усі почули, каже:
— Марічко, ну що це за сукня? Немодно, як у нашої тітки Галі з села. Могла б хоч у мене порадитися, я б тобі щось краще підібрала.
Друзі, у ту мить у мене під ногами земля захиталася. Вона ж зробила це при всіх! Ніби плюнула мені в душу. Який же після цього святковий настрій?
Тоді в мене просто «прорвало». Годі! Вдихнула глибоко, усміхнулася своєю наймилішою посмішкою й різко обірвала її.
— Олесю! — сказала я голосно. — Дякую за турботу! Ти справді фахівець у виявленні чужіх недоліків!
Вона засяяла, думаючи, що я її хвалю.
— Раз ти така експертка, — додала я, піднімаючи коробку, яку приготувала заздалегідь, — ось тобі подарунок!
Усі зацікавились. Вона швидко розв’язала стрічку, сподіваючись на парфуми чи косметику. Але всередині лежав сертифікат на консультацію у психолога — тема: «Як підвищити самооцінку, не принижуючи близьких». Я це гучно зачитала, щоб почули всі, навіть офіціанти!
— Ось, сестричко! — додала я. — Можливо, це тобі допоможе стати впевненішою — без постійних нападок на мене.
Вираз її обличчя був безцінним! Спочатку подив, потім усвідомлення, а потім вона почервоніла, як буряк.
У залі засміялися. Всі її отруйні коментарі вийшли боком.
Олеся щось пробурмотіла, схопила сумку й вилетіла з ресторану.
Так, ми потім помирились. Але з того дня вона ніколи більше не зачіпала мою зовнішність. Тепер ми говоримо лише про погоду. І знаєте? Це навіть приємно.
Ось такий урок: іноді варто дати відсіч, інакше тебе продовжуватимуть «доброхітно» ламати.
