Спалах… Глухий гук… Темрява… Темрява…
Згодом темрява почала розчинятися. Почувся голос:
— Віра Володимирівно, це рятувальник, у них там щось вибухнуло.
Крізь біль він відчув дотик руки до шиї. Спробував розплющити очі. Вийшло ледве. Перед очима — кулон у вигляді прямокутника з вигравіюваними знаками зодіаку… Очі жінки в білому халаті…
— До операційної! — лунає голос прямо поруч.
Батьки повернулись з роботи. Мати одразу кинулась на кухню, зазирнувши в кімнату, де син робив уроки. Дмитро ж, увійшовши, одразу помітив, що настрій у сина не дуже.
— Толю, що трапилося? — батько потріпав його по голові.
— Нічого, — буркнув син, четверокласник.
— Ну ж бо, кажи!
— Скоро Восьме березня. Вчителька сьогодні затримала нас і сказала, що ми маємо дівчаткам подарунки приготувати.
— Ну, і в чому проблема? — батько посміхнувся.
— У нас хлопців і дівчат порівну. І вона розподілила, хто кому дарує, — син важко зітхнув. — Мені дісталась негарна, Вірка Єрофєєва.
— Усі дівчата хочуть подарунки на Восьме березня отримати, і негарні теж, — батько намагався говорити з сином, як із дорослим. — А як вона розподіляла? За алфавітом?
— Ні, за знаками зодіаку.
— Це як? — Дмитро не втримався і знову посміхнувся.
— За сумісністю. Вірка — Діва, а Дівам найбільше підходить Телець. А я якраз Телець.
— Це ж добре, якщо підходите! Виростеш, може ще й закохаєшся в неї.
Батько не витримав і розсміявся. У кімнату миттю забігла мати:
— Що у вас тут відбувається?
— Лено, іди на кухню, — обличчя батька стало суворим. — У нас із сином серйозна розмова.
Коли мати вийшла, Толя сумним голосом запитав:
— Тату, і що мені тепер робити?
— Готувати подарунок!
— Який?
— Завтра на роботі я зроблю твоїй обраниці подарунок.
— Тату, який ти можеш зробити подарунок? Ти ж на заводі працюєш.
— Так! Але я працюю в гальваніці. А у нас усі види покриття металів виробляються.
— Тату, я не зрозумів.
— Завтра сам побачиш!
***
Наступного дня батько приніс кулон на ланцюжку у вигляді прямокутника, який здавався золотим. На одній стороні були вигравіювані два знаки зодіаку — Телець і Діва, а на іншій дрібно, але гарно написано:
«Моїй однокласниці Вірі на Восьме березня! Анатолій».
Ох, як же гарно цей кулон виглядав! А коли мати запакувала його у целофановий пакетик, він став виглядати просто чудово.
***
І ось сьоме березня. Уроки вести вчителька не збиралася. Спочатку школярі вручили їй подарунок. Вона довго дякувала. Потім оголосила, щоб хлопці подарували подарунки дівчатам.
Що тут почалося! Усі хлопці кинулись до своїх «обраниць». Толя теж підійшов до Віри Єрофєєвої і промовив, як навчив тато:
— Віро, вітаю тебе зі святом Восьмого березня! Можливо, колись доля поєднає Тельця й Діву.
Промовивши заучену фразу, Толя пішов на своє місце й, звичайно, не помітив, як забилось серце цієї, на його думку, негарної дівчинки.
Незабаром батьки Віри переїхали жити в інший район, і сама Віра з п’ятого класу почала вчитися в іншій школі.
***
Анатолій розплющив очі. Біла стеля лікарняної палати. Спробував пошевелити руками й ногами. Рухалася лише ліва рука.
— Я де? — звернувся незрозуміло до кого.
Почувся якийсь цокіт, і до його ліжка підійшов хворий на милицях, уважно подивився на нього й запитав:
— Очуняв? У відділенні екстреної хірургії ти.
— У мене руки, ноги цілі? — тихо запитав Анатолій.
— Начебто все на місці, — той под
