Слухай мене уважно, продовжував мамин наречений. Або твоя донька віддає мені авто, або нехай виїжджає! Я не буду жити в домі, де мене не поважають!
Та куди ж вона подінеться?
Це вже не твої клопоти! Доросла дівчина. Час самостійно жити
Соломія стояла у коридорі батьківської хати і чула, як мати намагається переконати її через двері ванної, чому вона повинна поступитися своєю машиною.
Соломієчко, подумай розсудливо! Олег же щодня їздить на роботу. А ти студентка. Невже так важко їздити маршруткою?
Дівчина притулилася спиною до стіни й закрила очі. Авто їй подарував дідусь на двадцять років. Старе, але її перше. Тоді дідусь сказав: «Щоб ні від кого не залежала. Щоб сама вирішувала, куди їхати».
Мамо, машина зареєстрована на мене, спокійно відповіла Соломія.
Ну і що з того? Ми ж родина! голос матері став вищим. Олег для тебе, як батько. Памятаєш, як він тобі з алгеброю допомагав у школі?
Соломія памятала. Памятала, як він кричав на неї за кожну помилку, як шпурляв зошит об стіл, коли вона не розуміла з першого разу.
Нерозумна, як пень! Вся в матір! гримів його голос.
З ванної долинув шум фена мати збиралася кудись вийти. За пять хвилин вона зявиться, і розмова продовжиться. Соломія цього не хотіла.
Я подумаю, брехливо відповіла вона і пішла до своєї кімнати.
Але думати було ні про що. Авто вона не віддасть. Але що робити далі неясно.
Соломія навчалася на останньому курсі університету, підробляла репетиторкою з англійської. Грошей вистачало на життя, якщо не враховувати, що це «життя» проходило в домі, де кожен її крок обговорювався.
Олег зявився у їхній родині, коли Соломії було дванадцять. Мати зустріла його на роботі. Високий, з нафабреними вусами, завжди говорив багато і з упевненістю.
Матері це подобалося. Батько був зовсім іншим тихим, мрійливим. Після розлучення він переїхав до Києва, дзвонив рідко.
Спочатку Олег намагався. Приносив солодощі, розпитував про школу, кілька разів водив у кіно. Соломія тоді подумала: «Може, і справді непогана людина». Але це тривало недовго.
Щойно Олег остаточно оселився в їхньому домі, все змінилося. Він почав наказувати. Не просити, не пропонувати командувати. Наче Соломія була не донькою господині, а служницею.
Зроби чай. Прибери за собою. Не тупоті. Не грими дверима. Зроби музику тихіше. Список вимог зростав щодня.
А мати мати перетворилася на захисницю Олега. Кожну його скаргу вона підхоплювала і розвивала.
Соломіє, Олег же втомився. Невже складно ходити тихіше?
Соломіє, він має рацію. Навіщо така гучна музика?
Соломіє, подумай про інших.
«Про інших» означало про Олега. Бо коли дівчина готувалася до сесії і просила не вмикати телевізор на всю гучність, ніхто не слухав.
Ми не в читальному залі, відповідав Олег. Хочеш тиші йди до своєї кімнати.
Кімната Соломії була крихітною, колишньою коморою. Там ледве вміщувалися ліжко та стіл. Коли вона там ховалася, стіни тиснули, повітря бракувало. Але іншого виходу не було.
Згодом вона навчилася бути невидимою. Поверталася додому, коли Олег спав або його не було вдома. Їла на кухні, коли там нікого не було. Не вступала в сімейні розмови.
Це працювало, доки не почалася історія з машиною.
Вранці мати постукала до неї в двері.
Соломіє, ти вже прокинулася? Нам треба поговорити.
Дівчина сіла на ліжку. На матері була нова сукня, явно дорога. Волосся акуратно зачесане. Вона збиралася кудись іти.
Слухаю.
Олег учора розлютився. Він сподівався, що ти легко погодишся віддати машину.
А чому він так думав?
Мати сіла на край ліжка, глянула у вікно.
Соломіє, ми з Олегом плануємо весілля. Хочемо все гарно влаштувати, гостей запросити. А грошей ти ж знаєш, як зараз важко.
Соломія мовчала.
Олегу потрібна машина для роботи. Він отримав нову посаду, тепер їздитиме районами. На автобусах незручно.
Нехай купить собі.
На що? Мати підвищила голос, але одразу зібралася. Соломіє, ми ж рідні! Олег стільки для тебе зробив
Що саме? Різко перебила дівчина.
Мати завагалася.
Ну він же тебе виховував. Як рідний батько. Допомагав із навчанням
Кричав на мене, ти хочеш сказати.
Не смій так говорити! Мати схопилася. Він намагався! А ти ти завжди була невдячна. Батько тебе зіпсував, от і результат.
У кімнаті запановувала тиша. Соломія дивилася на матір і не впізнавала її. Колись вони були близькі. Колись мати захищала її, а не чужого чоловіка.
Машину я не віддам, чітко сказала
