Олена приїхала на півгодини раніше і почула слова свого чоловіка, які змінили її життя.
Вона зупинила машину біля знайомого будинку, глянула на годинник. «Занадто рано», подумала. «Але ж що тут такого? Мама Тараса завжди рада мене бачити».
Поправила волосся у дзеркальці й вийшла, тримаючи в руках коробку із домашніми медовиками. День був сонячним, повітря пахло цвітучою бузком. Олена усміхнулася, згадуючи, як колись вони з Тарасом гуляли цими тихими дворами, ще до весілля.
Підійшовши до дверей, дістала ключ свекруха давно наполягла, щоб у неї був свій. Відчинила повільно, не бажаючи турбувати Ганну Михайлівну, якщо та спочиває.
У квартирі стояла тиша, лише приглушені голоси лунали з кухні. Олена впізнала голос свекрухи і вже збиралася покликати її, як раптом почула слова, від яких у ній завмерло серце.
«Скільки ще ми можемо приховувати це від Олени?» запитала Ганна Михайлівна, голос її тремтів від тривоги. «Тарасе, це нечесно по відношенню до неї».
«Мамо, я знаю, що роблю», відповів її чоловік, який, за його словами, мав бути на важливій діловій зустрічі.
«Справді? Гадаю, ти робиш помилку. Я бачила документи на столі. Ти дійсно збираєшся продати сімейну справу й виїхати до Америки? Через ту як її Джессіку, з інвестиційного фонду? Яка обіцяє тобі золоті гори в Каліфорнії? А Олена? Вона навіть не знає, що ти готуєш документи на розлучення!»
Коробка з медовиками випала з рук із глухим стуком. У кухні настала мертва тиша.
За мить Тарас вийшов у коридор, блідий як полотно.
«Олено ти так рано»
«Так, рано», відповіла вона, голос їй ламався. «Рано, щоб дізнатися правду. А може якраз вчасно?»
Ганна Михайлівна стояла за сином, очі заплакані й сповнені жалі.
«Доню»
Але Олена вже повернулася до дверей. Останнє, що вона почула голос свекрухи:
«Бачиш, Тарасе? Правда завжди випливає на поверхню».
Вона сіла в машину, завела двигун. Руки тремтіли, але думки були ясні. Дістала телефон і набрала номер свого адвоката. Якщо Тарас готував документи на розлучення вона теж підготується. Адже юридично половина сімейного бізнесу належала їй, і вона не дозволить вирішувати свою долю без її відома. Ювелірна мережа «Золоті Квіти» була заснована батьком Тараса тридцять років тому від маленької майстерні до престижної мережі з пятнадцятьма магазинами по всій Україні.
Олена приєдналася до компанії шість років тому як маркетолог, там і зустріла Тараса. Після весілля вона повністю включилася у справу, запроваджуючи нові ідеї, запускаючи онлайн-продажі та міжнародні доставки. Завдяки їй прибутки компанії зросли вдвічі за останні три роки. І тепер Тарас хотів усе продати?
«Зустрінемося за годину», сказала вона в телефон. «У мене є цікава інформація про можливий продаж. Йдеться про «Золоті Квіти».
Закінчивши дзвінок, Олена усміхнулася. Можливо, вона приїхала не просто рано а саме вчасно. Тепер її майбутнє було у її власних руках.
Наступні шість місяців перетворилися на довгий судовий процес. Пізніше Олена дізналася все: ще півроку тому на міжнародній ювелірній виставці в Римі Тарас познайомився з Джессікою Браун, представницею американського інвестиційного фонду. Вона побачила потенціал у «Золотих Квітах» і переконала Тараса продати компанію, обіцяючи йому місце в раді директорів нової фірми у Кремнієвій долині.
Тарас, який завжди відчував себе у тіні успіху дружини й обтяженим сімейними традиціями, побачив у цьому шанс почати власну історію успіху. До того ж між ним і Джессікою завязалися романтичні стосунки вона вже знайшла будинок біля Сан-Франциско.
У суді Тарас був упевнений, що отримає контроль над компанією, стверджуючи, що «Золоті Квіти» це спадщина його батька. Але він не очікував, що Олена зберегла всі документи, які підтверджували її внесок у розвиток бізнесу.
На третій нараді фінансові звіти показали, що саме завдяки її маркетинговій стратегії й онлайн-продажам прибутки зросли.
Олена стояла біля вікна, дивилася на цвітучий бузок і усвідомила: справжнє багатство не в коштовностях, а в силі знати власну цінність.
