Ця двері не для тебе: історія кохання, зради та спадщини
Ольга вже збиралася лягати спати, коли раптом почула несподівані удари у двері. Неохоче накинувши халат, вона підійшла та відчинила. На порозі стояв він її колишній чоловік, Богдан.
Ти? скрикнула вона здивовано, примруживши очі. Чого тобі треба?
Треба поговорити. Впустиш мене? сказав він із брехливим усміхом. Зрештою, я тут не чужий.
Ольга неохоче відступила. Богдан увійшов, пройшов у вітальню, сів на диван і оглянув кімнату.
Нічого не змінилося, пробурмотів він. Жодного ремонту, жодного крапельки затишку. Наче час зупинився.
Мені так подобається. Ти прийшов звіряти рахунки? Чи може хочеш спонсорувати фарбу й шпаклівку?
Вона вже давно не боялася бути з ним прямою. Колись так, терпіла, мовчала, ковтала образу. Але тепер? Навіщо? Вони давно стали чужими, якщо не ворогами. Їхня донька, Соломія, вже виросла жила своїм життям і майже не спілкувалася з батьками.
Пахне смачно, раптом змінив тему Богдан. Готуєш? Частуватимеш?
Ольга усміхнулася про себе. Вона знала, що кілька місяців тому він розлучився з новою дружиною тією самою Марічкою, заради якої покинув сім’ю півтора року тому.
…Той вечір назавжди врізався їй у пам’ять. Богдан прийшов з роботи й почав тихо збирати речі.
Все, я йду. У мене давній роман. Ти знала, але вдавала, що не бачиш. Набридло.
Тоді Ольга завмерла, не вірячи своїм вухам. Але вона знала. Марічка, двадцятирічна практикантка з його офісу, звернула його голову за кілька тижнів. Її найкраща подруга, яка працювала в тій самій компанії, розповіла все. Та Ольга, придушивши гордость, вирішила не руйнувати сім’ю через миттєвий каприз. Вона думала йому набридне. Не набридло.
Богдан пішов, зняв квартиру й под
