**Щоденник Олени Коваль**
Сьогодні я приїхала на півгодини раніше і почула слова свого чоловіка, які змінили моє життя.
Я зупинила машину біля знайомого будинку, глянула на годинник. «Занадто рано», подумала. «Але нічого, мама Тараса завжди рада мене бачити».
Поправила волосся в дзеркальці й вийшла, тримаючи в руках коробку з домашнім медовиком. День був сонячним, а повітря пахло цвітучими бузками. Я посміхнулася, згадуючи, як колись разом із Тарасом гуляла цими тихими вуличками, ще до нашого весілля.
Підійшовши до дверей, дістала ключ свекруха наполігла, щоб у мене був свій. Обережно відчинила, не бажаючи турбувати Ганну Степанівну, якщо та спочиває.
У квартирі було тихо, лише приглушені голоси лунали з кухні. Я впізнала голос свекрухи й вже хотіла покликати її, коли наступні слова змусили мене завмерти.
«Скільки ще ми можемо ховати це від Олени?» запитала Ганна Степанівна, і в її голосі відчувався тривожний тон. «Тарасе, це нечесно по відношенню до неї».
«Мамо, я знаю, що роблю», відповів мій чоловік, який, за його словами, мав бути зараз на важливій діловій зустрічі.
«Справді? Гадаю, ти робиш помилку. Я бачила документи на столі. Ти й справді збираєшся продати сімейну справу й переїхати до Америки? Через ту як її Джессіку, з інвестфонду? Яка обіцяє тобі золоті гори в Каліфорнії? А Олена? Вона навіть не знає, що ти готуєш документи на розлучення!»
Коробка з медовиком випала з моїх рук із глухим стукотом. У кухні запанувала мовчанка.
За мить Тарас вийшов у передпокій, збентежений. Він зблід, побачивши мене.
«Олено ти приїхала рано»
«Так, рано», відповіла я, і мій голос тремтів. «Досить рано, щоб дізнатися правду. Чи, можливо, саме вчасно?»
Ганна Степанівна зявилася позаду сина, в її очах були сльози й співчуття.
«Доню»
Але я вже поверталася до дверей. Останнє, що я почула, був голос свекрухи:
«Бачиш, Тарасе? Правда завжди випливає на поверхню».
Я завела машину. Руки тремтіли, але думки були чіткими. Дістала телефон і набрала номер свого адвоката. Якщо Тарас готував документи на розлучення, і я мала підготуватися. Зрештою, половина сімейного бізнесу належала мені за законом, і я не дозволю вирішувати свою долю без мого відома.
Ювелірна мережа «Золотий Лист» була заснована батьком Тараса тридцять років тому спочатку це була маленька майстерня, де створювали унікальні прикраси на замовлення, а потім перетворилася на престижну мережу з пятнадцятьма магазинами по всій країні.
Я приєдналася до компанії шість років тому як маркетолог і саме там зустріла Тараса. Після весілля я повністю занурилася в сімейну справу, запроваджуючи нові ідеї, запускаючи онлайн-продажі та міжнародні доставки. Завдяки мені прибутки компанії зросли вдвічі за останні три роки. І тепер Тарас хотів усе продати?
«Зустрінемося за годину», сказала я в телефон. «У мене є цікава інформація щодо можливого продажу. Мова йде про «Золотий Лист».
Закінчивши дзвінок, я усміхнулася. Можливо, я приїхала не просто рано, а саме вчасно. Тепер моє майбутнє було в моїх руках.
Наступні півроку перетворилися на довгий судовий процес. Згодом я дізналася все: за шість місяців до цього, на міжнародній ювелірній виставці в Римі, Тарас познайомився з Джессікою Браун, представницею американського інвестиційного фонду. Вона побачила потенціал у «Золотому Листі» і переконала Тараса продати компанію, обіцяючи йому місце в правлінні нової фірми в Кремнієвій долині.
Тарас, який завжди відчував себе в тіні мого успіху й обтяженим сімейними традиціями, побачив у цьому шанс почати власну історію успіху. До того ж, між ним і Джессікою по
