Глибоко вдихнувши, ніби збираючи сили перед стрибком у невідому глибину, Ярина Степанівна переступила поріг офісної будівлі, наче входила у новий розділ свого життя. Ранкове сонце, що пробивалося крізь скляні двері, грало блискавками на її доглянутому волоссі, підкреслюючи впевненість у кожному кроці. Вона йшла коридором, наповненим тихим гомоном голосів і цокотом підборів, відчуваючи, як кожен крок наближає її до чогось важливого не просто нової роботи, а зміни, можливості бути собою за межами звичних стін домівки.
Підійшовши до стійки рецепції, вона посміхнулася ніжно, але з гідністю.
“Привіт, я Ярина. Сьогодні мій перший день на роботі”, сказала вона, намагаючись, щоб голос звучав твердо, без тіні нервозності.
Рецепціоністка молода, гарненька дівчина з тонкими рисами обличчя і уважним поглядом підняла брови, ніби здивувалася самій думці, що хтось добровільно прийде працювати в цей офіс з його напруженою атмосферою.
“Ви… до нас?” запитала Оксана невпевнено. “Вибачте, просто… тут мало хто витримує більше місяця.”
“Так, мене вчора прийняли в HR”, відповіла Ярина, відчуваючи легке здивування. “І сьогодні мій перший день. Сподіваюся, все буде добре.”
Оксана подивилася на неї з такою щирою жалістю, що Ярина на мить застигла. Але тут же дівчина обійшла стійку і махнула їй слідувати.
“Ходіть, я покажу ваше робоче місце. Ось біля вікна ваш стіл. Світлий, просторий… але будьте обережні”, додала вона пошепки. “Не забувайте блокувати компютер, краще поставте надійний пароль. Не всі тут раді новим. І ваша робота… не повинна бути на очах у інших.”
Ярина кивнула, озираючись. Офіс був просторим, але в повітрі відчувалося дивне напруження. За моніторами сиділи жінки з накладеним макіяжем, у облягаючих сукнях, з зачісками, ніби готувалися не до робочого дня, а до показу мод. Вони виглядали на вісімнадцять, хоча їм було за тридцять. Їхні погляди ковзнули по новенькій холодно, оцінюючи, ніби вона вже програла, навіть не почавши.
Але Ярина не злякалася. Вперше за довгий час вона відчула себе живою. Дім, сімя, нескінченні турботи про дитину, приготування їжі, прибирання все це тиснуло на неї, як важкий камінь на грудях. Вона втомилася бути “домогосподаркою”, “мамою”, “дружиною”. Сьогодні вона була просто Яриною, і мала право на власне життя, карєру, визнання.
Перший день миттєво пролетів. Ярина з головою пірнула у роботу: оформлення замовлень, заповнення звітів, вивчення системи. Вона не шукала слави їй просто хотілося відчути себе корисною, щоб її працю цінували. Але за її спиною, у тиші, лунали шепіти. Віра висока, з пронизливим поглядом і хижацькою посмішкою та Інна її подруга, з холодним голосом і звичкою пліткувати обмінювалися гострими репліками, перекидаючись значущими поглядами.
“Гей, новачко!” різкий голос Віри пролунав саме тоді, коли Ярина закінчувала складний звіт. “Принеси мені кави. Чорної, без цукру. І швидше!”
Ярина повільно обернулася, зустрівши її погляд. В її очах не було ні страху, ні покори.
“Я тут прибиральниця?” спитала вона спокійно, але з такою силою, що Віра на мить завмерла. “У мене своя робота. І повірте, вона важливіша за вашу каву.”
У відповідь почувся злий смішок. Віра усміхнулася, ніби почула щось кумедне. Але в її очах спалахнула лють. Вона не звикла, щоб їй перечили. З цього моменту Ярина зрозуміла: війна почалася.
Оксана запросила її на обідню перерву. Дівчина була доброю, щирою, і в її очах читався біль, ніби вона сама пройшла крізь пекло.
“Ніхто вам не сказав про обід?” запитала вона з усмішкою. “Не дивно. Тут мало хто піклується про нових.”
“Чесно кажучи, я навіть не помітила, як час пролетів”, зізналася Ярина, вимикаючи компютер.
Вони спустилися до їдальні, і по дорозі Оксана розповідала про розташування кабінетів, правила, людей. Але Ярина майже нічого не запамятала її думки були деінде. Коли вони повернулися, то побачили, як Віра та Інна швидко відійшли від її робочого місця, ніби їх спіймали на чомусь забороненому.
“Ну що ж”, подумала Ярина. “Я не та, кого можна зламати.”
Ввечері вона пішла останньою. Офіс спорожнів, але залишився липкий слід не лише від втоми. Віра та Інна вже зібрали “союзників” кількох співробітниць, готових до інтриг. Вони вирішили: новенька має зникнути.
Наступного ранку Ярина прийшла рано. Тиша, порожні крісла, лише Оксана вже сиділа за стійкою.
“Знаєте”, прошепотіла вона, коли Ярина підійшла, “я місяць тому працювала на вашому місці. Мене перевели,
