Офісний керівник хотів допомогти прибиральниці грошима, але в її сумочці знайшов щось несподіване.
Високий начальник мав намір таємно підтримати прибиральницю фінансово, але раптом побачив у її сумці щось дивовижне.
Михайло помітив молоду дівчину-прибиральницю, яка сиділа в кутку зі слізьми на щоках.
«Вибачте, чи можу допомогти? Що трапилося? Хтось вас образив?» лагідно запитав він.
Дівчина здригнулася, швидко витерла сльози й відповіла: «Вибачте за клопіт. Усе гаразд».
«Не потрібно вибачатися. Точно все добре?» Михайло продовжував з співчуттям.
«Так, вибачте, повертаюся до роботи», швидко відповіла вона і пішла.
Залишившись сам, Михайло замислився: без причини дим не йде. Ідучи до кабінету, він розмірковував, як допомогти дівчині. Тільки зайшовши, йому спало на думку: треба поговорити з Ганною Іванівною.
Ганна Іванівна працювала тут давно, доглядаючи за порядком. Михайло знайшов її номер у записнику й подзвонив.
«Доброго дня, Ганно Іванівно. Можете зайти до мене за десять хвилин?»
Незабаром Ганна Іванівна сиділа в його кабінеті й пила чай.
«Можливо, я просто запросив вас на чай?» жартував Михайло. «Чому начальник не може запросити прибиральницю на чаювання?»
Ганна посміхнулася:
«Та годі вам, Михайле Васильовичу. Що хотіли дізнатися?»
«Маю до вас запитання. Хто краще знає наших співробітників, ніж ви?» він готувався до розмови. «Що думаєте про нову прибиральницю?»
«Гарна дівчина. Працьовита. Життя її не пестило, але вона не здається. Що трапилося?» запитала Ганна.
«Бачив, як вона плакала. Запитав, але вона втекла», пояснив Михайло.
Ганна Іванівна нахмурилася:
«Вона тут плакала. Казала їй не звертати уваги на тих розфарбованих дурниць. В них тільки губи й вії. Софія все бере до серця».
«Хтось її образив?» зацікавився Михайло.
«Все почалося, коли вона тут зявилася. Наші дівчата розфарбовані, хочуть виділятися, а Софія ні, просто гарна природньою красою. Тому й цілилися через зневагу до бідних, слабких. Чи не так і в чоловіків? Відчувають слабкість дражнять для забави», пояснила Ганна.
Михайло не любив інтриг на роботі, але вирішив зясувати:
«А як саме її ображають?»
«Через її вигляд, одяг. Кепкують, звуть королевою бідності, ослячою шкірою. Ніяких модних туфель чи суконь Все те саме», відповіла Ганна.
Михайло здивувався:
«У нашій команді люди з вищою освітою, як таке можливо? Може, помиляєтеся?»
«Ні, не помиляюся. Навіть попередила Світлану: заспокойся. Та ні, їм дуже весело», відверто сказала Ганна.
«А в неї справді таке важке життя?» запитав Михайло.
«Так, її мати хвора, а інвалідність не дають. Вона не може працювати, але ліки потрібні. Софія робить, що може, щоб допомогти. Вона розумна, але вчитися немає часу», поділилася Ганна.
Михайло задумався: як люди ще можуть так ставитися в сучасному світі? Подякувавши Ганні, він залишився один із думками про несправедливість.
Після довгих роздумів Михайло вирішив втрутитися. Доставши з гаманця всі наявні гроші, він пішов до коридору, де Софія з Ганною прибирали зал.
Прибиральниці були зайняті роботою, тому Михайло тихо зайшов у їхню кімнату. Сумка Софії відразу привернула його увагу. Відкривши гаманець, він хотів непомітно вкласти гроші, щоб допомогти їй купити одяг. Якби він зробив це відкрито, це могло б її принизити.
Він уже готувався покласти купюри, але зупинився, побачивши блискучий золотий хрестик у гаманці. Він не міг опинитися в чужому гаманці!
Цей хрестик був унікальним колись він належав його батькові. Раптом Михайло згадав події двадцятирічної давнини. Його матір раптом захворіла, стан погіршувався. Десятирічний хлопчик із жахом спостерігав, як батько, виснажений і безнадійний, возив матір по лікарях, але лікування не допомагало.
Того ранку мати готувала сніданок. Здавалося, їй краще, і Михайло думав, що одужання вже близько. Але вони навіть не встигли вийти з дому, коли вона раптом поблідла й захиталася. Батько, підхопивши її на руки, закричав:
«Швидше, у машину, їдемо до лікарні!»
Михайло сидів поруч із нею, тримаючи її руку й тихо плачучи. Батько їхав так швидко, що всі зупинялися, щоб їх пропустити. Місто було недалеко, і раптом на повороті їхня машина зіткнулася з іншою.
Його батько був упевнений, що встигне, але зустрічний водій, мабуть, злякався, втратив контроль і зїхав із дороги.
«Трясця!» крикнув батько,
