У радянські часи я одружився з жінкою, у якої було троє дітей, і вони залишилися зовсім без допомоги.
“Олежу, ти серйозно? Одружуєшся з продавчинею, у якої вже троє дітей? Може, ти з глузду зїхав?” з усмішкою похлопав мене по плечу Віктор, мій сусід по гуртожитку.
“А що тут такого?” не відриваючи очей від годинника, який розбирав ножиком, кинув йому погляд з-під лоба.
Того року у вісімдесятих наше містечко жило спокійно, без поспіху. А я, тридцятирічний одинак, котився по колу: завод, ліжко в гуртожитку, телевізор і рідкі зустрічі з друзями.
Іногда дивився у вікно, бачив дітей у дворі і нахлинали спогади про те, як мріяв про сімю. Але швидко відганяв думки яку сімю можна мати в гуртожитку?
Все змінилося одного дощового жовтневого вечора. Зайшов у магазин за хлібом. Скільки разів тут бував все те саме. Але цього разу за прилавком стояла вона Маряна. Раніше якось не помічав, а тепер погляд зачепився. Втомлені, але теплі очі, у глибині яких світився вогонь.
“Білий чи чорний?” ледь помітно посміхнулась вона.
“Білий” пробурмотів я, ніби збентежений школяр.
“Щойно з печі, свіжий,” спритно завернула і подала мені.
Коли наші пальці торкнулися, ніби іскра пройшла. Шарпався по кишенях, шукаючи дрібязок, та й крадькома розглядав її. Проста, у халаті, років тридцяти з чимось. Втомлена, але з якоюсь життєвою силою всередині.
Через кілька днів побачив її на зупинці. Маряна держала мішки, а поруч метушилися троє дітей. Старший, Іванко, чотирнадцятирічний, серйозно піднімав важкий мішок, дівчинка тримала малюка за руку.
“Дозвольте допомогти,” запропонував я, беручи мішок.
“Не треба, дякую” почала вона, але я вже завантажував речі у автобус.
“Мамо, а хто це?” прямо запитав малюк.
“Тихше, Соню,” штовхнула його сестра.
Дорогою зясувалося, що вони живуть недалеко від мого заводу, у старій пятиповерхівці. Старший Іванко, дочка Оленка, а найменший Сонько. Чоловік Маряни загинув кілька років тому, і з тих пір вона сама тягнула всю родину.
“Живемо, не скаржимося,” сказала вона, втомлено посміхаючись.
Тієї ночі довго не міг заснути. У думках крутилися її очі, голос Сонька, і десь у середині прокинувся давно забутий
