Коли мати мого чоловіка дізналася, що ми збираємося купувати квартиру, вона запросила сина на «серйозну розмову». Те, що сталося далі, мене приголомшило.
Ми з чоловіком довго копили на власне житло. Працюючи в міжнародній компанії, я заробляла вдвічі більше за нього, але в нашій родині була справедливість спільний бюджет, спільні цілі. Мрія про власні стіни нас єднала, і здавалося, ніщо не може цьому завадити. Поки про це не дізналася його родина.
Мій чоловік мав чотирьох сестер. У їхній родині він був не просто братом, а опорою, рятівником і вирішувачем усіх проблем. З молодості він допомагав кожній то оплачував навчання, то купував телефон, то просто «позичав до зарплати», причому гроші ніколи не поверталися. Я бачила все це, мовчала, терпіла. Розуміла родина, треба допомагати. Іноді і сама надсилала гроші своїм батькам. Але саме через цю «допомогу» наш шлях до власної квартири затягнувся майже на три роки.
Нарешті, коли потрібна сума була зібрана, ми почали шукати житло. В основному цим займалася я чоловік був перевантажений роботою, повертався додому пізно. Навіть раділа, що можу все організувати сама, вибрати найкращий варіант, адже дбала про нас обох.
Одного разу його мати запросила нас на свято молодша дочка закінчила школу. Приїхали, пообідали, і раптом свекруха почала розмову:
«Мабуть, мій синок незабаром переїде у свою квартиру Втомився бігати у гості», промовила вона з усмішкою.
Тоді мій чоловік із гордістю повідомив, що ми вже шукаємо житло і що саме я цим займаюся.
Ви б тільки побачили, як за мить змінився вираз її обличчя. Від усмішки не залишилося й сліду. Вона пройняла мене важким поглядом і леденим тоном заявила:
«Звісно, це добре Але тобі, сину, варто було порадитися зі мною. Я життя прожила, знаю краще. Невже ти таку важливу справу доручив дружині?»
Старша сестра її підтримала:
«Так, так. Твоя дружина егоїстка. Тільки про себе думає. Жодної гривні нам не допомогла! Їй квартира важливіша за родину!»
Я ледь не задихнулася від такого безсоромного твердження. Хотілося вилити все, що думаю: якщо їм так потрібні гроші, нехай ідуть і самі їх заробляють. Але стрималася. Просто продовжувала їсти, мовчала, не втручаючись у їхній божевільний діалог. Майже впала зі стільця такого удару під святочним столом не очікувала.
А потім свекруха підвелася, схопила сина за руку і повела на кухню. «Треба поговорити», кинула на бігу. За столом середня сестра раптом оголосила:
«Ми з братиком обовязково святкуватимемо новосілля у його квартирі. І нам буде окрема кімната!»
Мене охопила така лють, що аж у скронях затупало. Не втримавшись, я просто встала і вийшла у передпокій. Збирати речі не знадобилося ми поїхали таксі.
Ввечері вдома я намагалася поговорити з чоловіком. Але він був як чужий. Сидів мовчки, а потім Зрештою я зрозуміла: з того дня він був не моїм чоловіком, а лише сином своєї матері.
