**Щоденник**
З Ігорем ми познайомились одразу після школи. Здавалось, доля сама штовхала мене в його обійми. Це було перше кохання сліпуче, безрозсудне, немов із казки. Я не вагалась, і ми одружились, влаштувавши галасливе весілля у маєтку під Києвом. Три дні гуляння, музики до світанку, сотні гостей. Мама сяяла від щастя нарешті її єдина донька знайшла свою пару.
Як весільний подарунок, вона віддала мені свою двокімнатну квартиру в Оболоні. Спадок від бабусі. Так, там був ремонт потрібен, але це була нова будівля у гарному районі. І найголовніше це був наш затишок, мій і Ігорів. Наш початок.
Але мама на цьому не зупинилась. Віддала всі свої заощадження, щоб ми зробили ремонт, купили меблі, облаштували кожен куточок. Її внесок у наше майбутнє був неоціненним. Я почувалась найщасливішою жінкою. Здавалось, ми стоїмо на міцному фундаменті кохання та доброти.
Але все розсипалось в одну мить.
На нашому весіллі батько познайомився з молодою жінкою. І закохався, як підліток. За кілька тижнів він кинув сімю, залишивши маму саму. Потім оформив папери, виписав її з квартири, яку вони ділили десятиліттями. Мама залишилась з нічим. Без даху, без підтримки.
Вона трималась. Посміхалась, була поруч, навіть коли ледве стояла на ногах від болю. А потім сталося жахливе інсульт. Вона була паралізована наполовину. Ледве говорила, ледве рухалась. І була цілком сама.
Я одразу зрозуміла вибору нема. Забираю маму до себе. У нас двокімнатна квартира, 70 метрів, місця достатньо. Мама завжди була тихою, скромною, нікому не заважала.
Привезла її додому з лікарні. Постелила свіжу постіль, поставила біля ліжка столик, зварила чаю. Хотіла, щоб вона відчула тепер усе буде інакше. Тепло. Безпечно. З любовю.
Але сталося те, до чого я не була готова навіть у найгіршому кошмарі.
Ігор, побачивши маму в домі, холодно й різко сказав:
Послухай, Марічко. Твоя мати не може тут жити. Знайди їй інше місце. Здай її квартиру в оренду з тих грошей нехай щось орендує.
Я завмерла.
Що ти сказав?..
Я не підписувався на таке. Мені не потрібен хтось, за ким треба доглядати. Це твоя мати твої проблеми.
Він забув, чиїми руками будувався цей дім. Забув, що вона віддала нам усе, що мала. І тоді, у важкій тиші, я зрозуміла: справжнє кохання вимірюється не словами, а тим, чи знайдеться поруч той, хто залишиться у мовчанні.
**Урок:** Найважче побачити, хто твій справжній. Іноді це той, кого ти не чекаєш підтримки, а іноді той, хто йде, коли ти найбільш потребуєш.
