Все почалося з помилкового повідомлення і розбитого серця.
Була друга година ночі, а кухня Лесі Шевченко була сумнішою, ніж будь-коли. Єдина лампочка, що висіла під стелею, кидала жовтувате світло на тріснутий стіл, немиті тарілки та пошарпані стіни. На вулиці місто спало, байдуже. Але всередині маленький Тарас її дитина, якій ледве виповнилося чотири місяці ридав без утіхи.
Леся сиділа на пластиковому стільчику, знесилена. Годинами вона ходила по квартирі з сином на руках, наспівуючи йому пісеньки, які тепер не могла промовити без сліз. Це не був каприз. Його плач був голодним. Болючим.
Залишилася лише одна порція молочної суміші.
Вона знала. Перераховувала раз за разом. Ця остання ложка все, що в неї було для сина а до зарплати в пятницю ще так далеко.
Вона пробувала все. Працювала подвійні зміни офіціанткою в кавярні, де заробляла ледве на оренду. Здала обручку, продала телевізор, навіть збирала бляшанки, коли випадала нагода. Її батьки, пенсіонери, ледве могли себе прогодувати. А подруги хто захоче тягти тягар самотньої матері без грошей?
Леся зідхнула, пригнічена. Взяла свій старий телефон і відкрила банківський рахунок.
Залишок: 23 гривні.
В грудях стиснуло. Вона знала, але ще раз побачити це було боляче.
Прокрутила екран і знову подивилася на той чернетку. Написала його дні тому, після того, як побачила в інтернеті оголошення про допомогу матерям у скруті. Надіслала з надією, що хтось будь-хто відгукнеться. Але ніхто не відповів. Лише пусті обіцянки, які ніколи не здійснювалися.
Стиснула губи, проковтнула ком у горлі й перечитала текст:
«Вибач, що прошу, але в мене закінчилася молочна суміш, а зарплата буде тільки через тиждень. Моя дитина плаче, і я не знаю, що робити. Якщо зможете допомогти буду вдячна навіки. Вибачте за турботу, але більше ні до кого звернутися. Дякую, що вислухали.»
Цієї ночі в неї не залишилося гордості.
Тремтячим пальцем натиснула «надіслати».
І розплакалася.
Вона нічого не очікувала. Лише хотіла випустити біль із серця. Сказати комусь навіть екрану. Вже навіть не памятала, чи правильно набрала номер.
Але раптом
Телефон здригнувся.
Замигав. Новий лист.
«Привіт, я Максим Коваленко. Ти, мабуть, помилилася номером, але я розумію, як тобі важко зараз. Будь ласка, не хвилюйся через суміш я подбаю, щоб у тебе було все не
