Теща вирішила поселитися в нас і віддала свою оселю доньці.
Мій чоловік, Тарас, виріс у великій родині. Його мати народжувала дітей аж до появи нашої невістки. Дивна тактика, але не мені її судити.
Коли я виходила заміж, думала, що мені пощастило. Тарас здавався відповідальним, сміливим і сильним. Він знав, що таке родина, але не міг відірватися від матері та сестри. Якщо теща не особливо піклувалася про синів, то добробут доньки завжди був на першому місці.
Марійці було десять, коли ми познайомилися. Спочатку вона мені не заважала, але через пять років все змінилося. Вона не хотіла вчитися, товаришувала з сумнівними людьми, і мій чоловік мусив їй допомагати. Теща могла подзвонити серед ночі, щоб попросити його про підтримку.
Я сподівалася, що Марійка виросте, вийде заміж, і все налагодиться. Але не тут-то було! Коли вона знайшла собі хлопця, теща вимагала, щоб сини зкинулися на весілля, бо в неї грошей не було. Наречений Марійки походив із бідної родини, тому молодята мусили жити з тещею.
Але потім вона зрозуміла, що їм тяжко під одним дахом. Тоді в неї виникла ідеальна думка: переїхати до нас, а квартиру віддати доньці. Їй було байдуже, що я купила цю оселю на свої важко зарботані гроші, а мій чоловік не вклав сюди й копійки. Найдивніше, що його цей варіант влаштовував. Він запевняв, що мати полегшить нам домашні клопоти.
У нас трикімнатна квартира, але я не хочу жертвувати затишком і ділити свій простір. Теща переконана, що ми зобовязані прийняти її, бо Тарас старший син і мусить доглядати батьків.
Я люблю чоловіка і не думаю про розлучення. Але як йому пояснити, що життя з його матірю це пекло? Може, у вас є порада?
