“Ти справді вважаєш, що я буду готувати для твоєї матусі щодня?” обурилася жінка.
“І скільки це ще триватиме?” Наталя грюкнула сковороду на плиту. “Ти думаєш, мене найняли прибиральницею для твоєї матері? Два місяці без жодного вихідного!” Вона стиснула деревяну лопатку, суглоби її пальців побіліли від напруги. У голосі дзвеніла застала образа.
Тарас завмер у дверях кухні, не рішаючись увійти. Дружина стояла біля плити, де шипіли котлети улюблена страва його матері. Запах смаженого мяса й цибулі дратував горло, але, можливо, це був важкий розмовний тон, що нависав у повітрі.
“Наталю, чого ти так розпалюєшся?” тихо промовив він, намагаючись заспокоїти. “Матуся просто звикла до домашньої їжі. Вона не може їсти фастфуд, ти ж знаєш…”
“Знаю!” Наталя кинула лопатку на стіл. “Я знаю все! І про її тиск, і про дієту, і про збалансоване харчування. Але чому я маю крутитися тут, як білка в колесі? У мене теж є робота!”
За вікном повільно гас осінній день. Тіні від гілок старої яблуні, що росла під кухонним вікном, танцювали на стінах, мовчки спостерігаючи за сваркою. Тарас мимовільно глянув на годинник скоро мати повернеться з вечірньої прогулянки.
“Може, варто найняти домробітницю?” несміливо запропонував він, знаючи, що дружина проти чужих людей у домі.
Наталя гірко посміхнулася: “Звісно! І чим ми їй платитимемо? З економії на оренді? Ти ж знаєш, скільки коштують ліки матусі.”
Вона повернулася до плити, ховаючи сльози в кухонному рушнику. Три місяці тому, коли Ганна переїхала до них після мікроінсульту, це саме Наталя наполягала на її переїзді. Але вона не уявляла, наскільки зміниться їхнє життя.
У передпокої грюкнули двері. Легкі кроки Ганна повернулася з прогулянки. Наталя швидко витерла очі й почала розкладати котлети по тарілках. Тарас досі стояв у дверях, не знаючи, що сказати чи зробити.
Важка тиша заповнила кухню, перериваючись лише брязкотом посуду й тріском охолодженої сковороди.
“Мамо, як прогулянка?” Тарас поспішив у передпокій, радіючи можливості уникнути розмови з дружиною. Останнім часом він усе частіше уникав конфліктів, ховаючись за роботою, пізніми поверненнями й “терміновими” справами.
Ганна стояла біля дзеркала, повільно розвязуючи вовняну хустку подарунок покійного чоловіка. Її пальці, колі
