Їй 32 роки, а її дванадцятирічний син щойно одружився з її новим чоловіком, якому було 22.
Вона дитина, йому 22, а її матері 32. Вчора він став чоловіком її мами. Вони повідомили їй про це сьогодні.
Дівчинка замкнулася у своїй кімнаті й не виходила цілий день. Вони кликали її: мати підходила до дверей, пропонувала разом піти в кіно, в парк розваг, на прогулянку, до друзів. Вона не відповідала. Лежачи на ліжку, спочатку плакала, потім заснула. Пізніше вдивлялася в стелю, загублена в думках. До вечора голод змусив її вийти.
Звикати до нового життя їй довелося кілька років. Вона зустрічала кожне слово матері з недовірою, дивилася на них із презирством, грубила, виплескувала ненависть. Тітка намагалася з нею поговорити, але вона не слухала. Часто думала про втечу. Одного разу втекла й сховалася у сусідів, сиділа на сходах до горища, поки холод не змусив її йти до тітки.
Коли мати прийшла за нею, дівчинка вже зігрілася й поїла. Руки матері тремтіли, а в очах стояли сльози. Вона прийшла сама.
Додому вони їхали таксі. Дівчинка дивилася на профіль матері бачила її старою. А він був гарний. Потім він таємниче зник на цілий місяць. Вона не питала, мати мовчала, але в домі знову стало, як раніше. Лише вони дві. Поступово вони знайшли спільну мову, і дівчинка заспокоїлася.
Але він повернувся. Молодий чоловік її матері. Вона звикла до його присутності, зрозумівши тепер він частина їхнього життя. У 18 років, під час обіду, вона передала йому ножа через стіл, навмисно затримавши його руку. Подивилася йому в очі він не відвів погляд. Мати знітичіла, опустила голову. Обід закінчився в мовчанні.
Іншого дня, коли матері не було вдома, вона підійшла до нього, притулила чоло до його спини, затамувала подих. Він завмер, потім обережно відсторонив її, взяв за плечі й сказав не робити дурниць. Вона розридалася: «Чому? Що в тобі в ній? Вона стара, в неї морщини тобі не бачно? Чому тобі потрібна стара?»
Він приніс їй води, посадив у крісло, вкрив пледом і вийшов, грюкнувши дверима. Вона лишилася там, у сльозах, усвідомивши треба йти: у гуртожиток чи власне помешкання. Її відштовхнули, немов кошеня. Принизили.
Він був таким гарним Вона мріяла про нього. Він не повертався додому, а мати мовчала. Вони блукали будинком, наче тіні.
Він таки прийшов через кілька днів. Матері не було, і вона знову сама сиділа на кухні, пила чай і писала нотатки. Коли він увійшов і сів навпроти, їй здалося, що серце зупинилося. Він, втомлено дивлячись на неї, сказав: «Я кохаю твою матір. Прийми це. Це вона, не ти. Не варто більше мучити себе». Погляд його не здригнувся.
Тієї ночі вона лежала з сухими очима, порожня. А вранці побачила, як вони цілуються на кухні. Їй зробилося нудно, вона побігла до ванної.
Вона знайшла місце у гуртожитку. Мати просила повернутися, а згодом дала грошей на оренду квартири.
У 25 років, йому 35, матері 45. Несподівано відносини майже нормалізувалися. Вона приходила в гості, вони разом обідали, сміялися. Тітка якось сказала: «Слава Богу, ти виросла». Мати була щасливою, спокійною, а її чоловік як і завжди, прекрасним. Вона усвідомила, що порівнює всіх своїх парубків із ним і їй це не подобалось.
Потім було нещасливе кохання. Він був одружений і не збирався йти. Вона кохала, чекала біля роботи, плакала. Не хотіла бути таємницею. Було боляче, гірко й ніяково. Він возив її на море, дарував подарунки й дивувався чого їй ще треба? Невже обовязково одружуватися?
Вона заперечувала, трясла головою. Згадувала, як мати цілувала чоловіка на кухні, а вона, дурна, тікала блювати. Не розуміла, що спільне життя може бути іншим. Справжнім.
Того року вона пережила бурю. Рідко бувала вдома. Бачила матір у кавярнях, інколи заходила. Мати схудла, але доглядала себе. Її чоловік був чарівним, як і раніше. Тепер, доросла, вона нарешті відчула всю глибину матеріного кохання.
У 28 років, йому 38, матері 48. Зявилася робота в іншому місті і вона поїхала. Шукала виходу з важких стосунків, які забрали три роки життя.
Нове життя налагодилося. Спокійне. Навіть почалися стосунки з колегою добрим, вільним чоловіком. Наче настав час одружитися.
Чоловік матері приїхав у справах. Вони пообідали. Вона була легкою, радісною. Розповіла про нове життя, розпитала про роботу, про матір. Він відповідав. А потім вона подивилася на його руки і відчула жар
Він зрозумів, замовк, шукаючи слова. Та все ж промовив: «Я люблю тебе, дитино. Знаю твійВона усміхнулася крізь сльози, відчуваючи, як останній камінь тривоги залишає її серце, бо тепер вона знала справжнє щастя не в володінні, а в умінні відпускати.
