Усім заправляє нахабна своячка
Я поставила на місце розкуйовджену сестру свого чоловіка
Мама сказала, що ресторан уже заброньовано, дзвінко оголосила Марічка, ігноруючи напружений тон Оленки. До речі, про гроші. Ви з Богданом вже перерахували?
Оленка на мить завагалась, шукаючи слова, але Марічка не зупинилась:
Це ж не така велика сума, чесно, я навіть думала доплатити зі своєї кишені, але з моїми витратами… Це ж для мами, ти розумієш.
Постривай, нарешті перебила її Оленка, намагаючись зберігати спокій. Ми нічого такого не домовлялись. Богдан мені нічого не говорив.
Ой, ну ти ж знаєш, як він усе забуває, Марічка засміялась, немов у цьому не було нічого дивного. Я сказала, що вам вийде десь сорок тисяч гривень. Нормальна сума для такої нагоди, так?
Слова звучали так, наче рішення вже прийнято, а будь-які заперечення марні. Оленка стиснула телефон, відчуваючи, як дратування піднімається все вище.
Сорок тисяч? повторила вона повільно, майже шепотом.
Так, я навіть знижку домоглася! У нас буде торт, обслуговування ти сама все побачиш. Мама буде у захваті. Загалом, не переймайся, я вже внесла завдатку. Богдан сказав, що ви перерахуєте решту.
Не чекаючи відповіді, Марічка кинула трубку.
Оленка сиділа, дивлячись на телефон. У горлі стояв гіркий ком, а в голові крутилась одна думка: «Знову ця гра в одні ворота».
***
Вечір у кухні пройшов у напруженні, мов перед грозою. Богдан відчинив холодильник, дістав пляшку пива і, не дивлячись на Оленку, пробурчав:
Марічка сказала, що ти проти того, щоб давати гроші на ресторан.
Оленка завмерла.
Проти? Ось так і сказала? Вона підвелась зі стільця, намагаючись стримуватись. Я хоч раз відмовила? Я навіть не знала про це, поки вона не подзвонила і не поставила мене перед фактом.
Богдан обернувся, насупившись.
Та годі, вона ж не для себе. Мама не кожного року святкує ювілей.
І це нормально, що вона влаштовує це за наші кошти? Сорок тисяч, Богдане! Оленка ледве стримала крик, Сорок тисяч гривень! Це нормально?
Богдан знизав плечима, відводячи погляд.
Ну, це ж для мами. Що ти хочеш? Марічка усе організувала.
Оленка буркнула.
Звісно, гарно попрацювала. Але це легко чужими грошима. А скажи, Богдане, я не розумію, чому ти просто згоджуєшся. Ми це обговорювали? Ні. Вона просто вирішила, а ти кивнув.
Годі, Богдан махнув рукою, наливаючи собі води. Вона ж старається для всіх.
Для кого? Для нас? Для мами? Чи для себе самої? Оленка різко підвищила голос, але одразу знизила його, щоб не розбудити сина. Богдане, я вже не можу. Для неї це завжди: «Дайте, перерахуйте, заплатіть.» А потім вона зникає, ніби нічого й не було.
Він мовчав, втупившись у склянку.
Що ти хочеш, щоб я зробив? Вона така. Поговори з нею, якщо хочеш.
Вже говорила, різко відрізала Оленка. І знаєш, що вона мені сказала? Що це наш обовязок.
Ну і чого ти очікувала? Вона ж усе сама організовує. Може, у неї життя складніше, ніж у нас.
Вона організовує?! Оленка вибухнула. Богдане, вона користується всіма навколо. А ти її ще й підтримуєш!
Розмова зайшла у глухий кут. Богдан знизав плечима, щось невиразно буркнув і вийшов із кухні, залишивши Оленку наодинці з її думками.
***
Наступного ранку почався з несподіваного дзвінка. Оленка відповіла без ентузіазму.
Привіт, Оленко! Ти не зайнята? Голос Марічки був незвично бадьорим.
Слухаю, сухо відповіла Оленка, готуючись до нових прохань.
Слухай, мені потрібно підмогти. Я з сусідкою відкриваю невеличкий бізнес інтернет-магазин, ти ж знаєш, які зараз можливості. Коротше, треба щось оплатити, а в мене зараз немає готівки. Думала, ти могла б позичити мені картку. Це тимчасово, буквально на кілька днів.
Оленка на мить завмерла, намагаючись усвідомити почуте.
Марічко, її голос став твердим, ти серйозно? Мою картку?
Так! Чому б і ні? Ти ж знаєш, я обережна. Я поверну все, нічого зайвого не витрачу.
Ні. Навіть не починаймо.
З того боку завязла важка пауза.
Я не розумію, голос Марічки став менш упевненим. Це ж просто картка. Чому ти відмовляєш?
Марічко, тому що мій спокій теж цінний. І моя картка теж.
Оленко, ти мені не довіряєш? Марічка здавалась ображеною, але це був скоріше черговий маневр. Ми ж родина.
Оленка стрималась, щоб не сказати більше.
Марічко, на цьому все. У мене справи.
Вона поклала трубку, відчуваючи водночас полегшення і злість. Марічка перейшла всі межі.
Коли Богдан повернувся з роботи ввечері, Оленка вже знала, що розмова буде непростою.
Богдане, почала вона спокійно, твояОленка зітхнула і сказала: “Тепер тобі вибирати твоя сестра чи наш спільний спокій,” а Богдан, стоячи біля дверей, так і не знайшов відповіді.
